Дивуюся, як Валентина Меденцева без супроводжуючого дісталася аж до Краматорська. Бо ж спочатку добиралася до Києва, а вже потім їхала поїздом. Запевняє, що не вперше сама вирушає в далеку дорогу, відколи пересувається на візку. І завжди трапляються добрі люди, які їй допомагають. Добиралася у Харківський та Львівський реабілітаційний центри, а торішнього літа відпочивала у Карпатах. Ще донині перед очима величні гори, високі смереки, що аж торкаються хмар, а трави такі духмяні…
Та й дивується Валя, чому раніше, до фатальної миті, не звабила її ця краса незрівнянна. Завжди бракувало часу. Хоча родом із Вінниччини, проте вирішила навчатися у Хмельницькому кооперативному технікумі. Коли вже працювала кухарем, то зустріла Сергія, який на кілька днів приїхав із Донеччини у відрядження. І чуже місто для обох стало рідним.
У подружжя зростало двоє діточок, і, здавалося, ніщо не порушить спокою у їхньому домі. Аж раптом неочікуваний удар долі — Валентина через тяжку травму хребта потрапила до лікарні. Не могла повірити, що ніколи не підведеться на ноги, не стопче жодної пари взуття. Безвихідь лягла важким каменем на серце, адже синочкам так потрібна щоденна її турбота.
— Тоді ще молодшому Жені й трьох років не виповнилося — розповідала Валентина. — А нині він уже першокласник. Та все ж мене підтримали рідні, допомогли повірити у свої сили.
Хоча життя жінки змінилося, а на те, що легко їй вдавалося, доводилося подвоїти, а то й потроїти зусилля, але не змирилася з тим, що бачитиме світ лише з вікна. А коли дізналася про Всеукраїнський конкурс «Краса без обмежень», то закортіло їй позмагатися. І вона, потрапивши до десятки найкращих із сорока претенденток, відважилася вирушити в далеку дорогу, здолавши понад тисячу кілометрів.
Конкурc, який відбувався у Краматорську торік восени, залишив незабутні враження від екскурсій, зустрічі з футболістами ФК «Авангард» та фотоcесії. І, звісно ж, красуні на візках з різних регіонів країни змагалися за корону, демонструючи свої вміння з хореографії та кулінарії.
— Скориставшись маминим рецептом, спекла пиріг із яблуками. Із завданням легко справилася, бо часто випікаю різні смаколики для дітей, — розповідала Валентина. — А от до танцювальної композиції довелося не лише мені, а всім учасникам готуватися. Тренування виснажували, але нам вдалося вразити журі та глядачів.
Поверталася Валентина додому не лише з подарунками, а й окрилена перемогою — отримала титул міс Вишуканість. Аякже, якнайшвидше хотілося добратися до рідного порогу, обійняти синочків.
І навіть не очікувала, що не лише рідні, а й друзі рано-вранці зустрічатимуть її так урочисто й вишукано — з безліччю кольорових кульок та квітами, ще й з плакатом «Вітаємо нашу королеву!»
— А я раділа, що виправдала їхні сподівання, бо мої друзі, добрі знайомі допомагали зібрати на конкурс усе необхідне — продовжувала Валентина, — подбали про вечірнє плаття українське національне вбрання, а блузку сама ще встигла вишити бісером.
Намагається Валентина не обділити своїх синів увагою та турботою. А їй так хочеться з ними пройтися вулицею. І вона щодня відчайдушно бореться за видужування, докладає чималих зусиль, аби її найзаповітніше бажання здійснилося.
Вірять у її перемогу і сини Євген та Іван. Хіба може бути інакше? Адже їхня матуся — титулована королева.
Gismeteo 
