Друк
Категорія: Любисток
Перегляди: 302

Не лише дорослих, а й школярів вражала витривалість і мужність Артемка Тулупцова. Попри фізичну ваду ноги хлопчик навчався у звичайній школі, навіть піднімався східцями, бо призвичаївся ходити навприсядки. Не зважав, коли цікаві перехожі зупиняли на ньому погляд, не ображався, що його називали «жабеням». А що тут вдієш, адже Артемко не ходив, а стрибав.

Хоча хлопчик не відрізнявся б від своїх ровесників, якби його батьки прислухалися до порад лікарів.
Радості не було меж, коли у подружжя Дмитра та Ольги Тулупцових з’явився синочок. Хоча лікарі сказали батькам про вроджену ваду правої ніжки малюка, але вони сподівалися, що все минеться і без операційного втручання. Та й справді, Артемко, коли йому ще й року не виповнилося, зробив перші кроки. Все ж, дослухавшись порад травматолога, батьки подбали про ортопедичне взуття для хлопчика. І дворічний Артемко навіть уже бігав.
А потім і Ользі, і Дмитру було не до сина. Дбайливого й працьовитого татуся, який душі не чув в Артемкові, наче підмінили. Він усе частіше почав заглядати в чарку і через пияцтво втратив роботу. Ольга змушена була працювати, турбуватися про сина, бо допомоги від чоловіка годі було чекати.
Після розлучення Дмитро поїхав у своє рідне село. Хоча мешкав всього-на-всього за тридцять кілометрів від сина, але забув до нього дорогу.
Директор НВК № 1 В’ячеслав Ніколайчук запам’ятав Артемка ще з першого класу: він через фізичну ваду кульгав, бо хвора нога тоді була коротшою на кілька сантиметрів. І В’ячеслав Дмитрович не раз нагадував матері школярика, щоб якнайшвидше звернулася за допомогою лікарів.
Та все ж байдужість батьків прирекла школяра на страждання. Із кожним роком все важче йому було пересуватися. Коли хвора нога уже стала коротшою від здорової на сорок сантиметрів, а життя хлопчика вкрай ускладнилося, тож доводилося йому ходити навприсядки. Хоча його ніжки й боліли, проте він терпів, не скаржився матері, бо не хотів її засмучувати. А їй боляче було дивитися на сина, якого лагідно називала своїм маленьким «жабенятком».
А потім Ольга випадково зустріла своє друге, але справжнє кохання, бо уже встигла переконатися, що Віталій — надійний та турботливий чоловік. І найголовніше, напевно, те, що до Артема ставиться як до рідного сина.
Та все ж малий школяр не зміг забути рідного батька, хоча той йому навіть не телефонував. Артем уперто шукав зустрічі з ним, добираючись до села. Раділа приїзду хлопчика уся велика родина Дмитра. Непокоїло тітку Жанну, що племінник страждає, та навіть її синочок, перейнявшись недугою свого двоюрідного брата, сказав, що збиратиме гроші на його лікування. Тож жінка не мовчала, а не раз говорила Ользі, щоб та шукала порятунок для сина. Засуджувала Жанна й Дмитра. Адже через батьківську безсердечність їхній син страждає.
Ольга виправдовувалася, бо вона не сиділа склавши руки. Поїхала із сином у приватну клініку на консультацію, а там відмовилися його оперувати. У Харкові погодилися допомогти Артемчику, проте треба було віддати п’ять тисяч доларів. Хоча відчай її доймав, бо ж сума захмарна, але сподівалася, що збере ці кошти. Проте час минав, а жінці не вдавалося знайти спонсорів. Зверталася до народного депутата, а він запевнив Ольгу, що лікарі за операцію грошей не будуть вимагати. А волонтерський загін школи, де навчається хлопчик, узявся за збір коштів на лікування Артемчика. Однак зібрали лише декілька тисяч гривень.
 Із глухого кута, у який бідність загнала жінку, все ж знайшовся вихід. Вона звернулася на телепередачу «Говорить Україна», зважилася заради сина відверто розповісти історію свого життя. Та й батько Артемка теж приїхав у Київ, і телеглядачі почули його щире зізнання, а ще запевняв, що виправить свої помилки, бо і справді, не знаходив часу для сина.
 Ця телепередача, переконалася Ольга, щось більше, аніж звичайна благодійна акція. Адже всі присутні у студії — відомі в країні люди — прагнули змінити на краще життя її одинадцятирічного сина. Захоплювалися його силою волі, бо ж здоровій людині нелегко зробити кілька кроків навприсядки, а він роками так пересувається.
На жаль, через втрачений час доведеться хлопчику пережити аж п’ять операцій. Ось такий невтішний вердикт лікарів почули на ток-шоу батьки. А вартість такого тривалого лікування сягне приблизно 400 тисяч гривень.
 Після телепередачі добрі люди не забарилися допомогти школяреві: з різних куточків України надіслали мамі кошти. Невдовзі у Київському інституті ортопедії та травматології Артемка прооперували. Чекав-виглядав свого тата, але Дмитро так і не навідався.
Хоча минулої осені у телестудії ведучий Олексій Суханов намагався пробудити в чоловіка батьківські почуття й здавалося, що не марними були його слова, бо Дмитро щиро каявся, але бачився із сином лише тоді, коли він приїжджав у село. Обійнявши сина, запевнив телеглядачів, що надолужить прогаяне, піклуватиметься про свою дитину і поїде з ним на рибалку. Та це були лише порожні слова.
Через лікування дитини жінка змушена була залишити роботу, а ще доводиться винаймати житло. І зізнається, що без підтримки чоловіка Віталія вона не розпочала б боротьбу за одужання сина.
Коли розмовляла з Ольгою, то Артемко не міг довго всидіти на лавці. Енергійний та непосидючий, він уже встиг з допомогою милиць навчитися не лише пересуватися, а й бігати. Йому так хочеться якнайшвидше впевнено стати на ноги та зі своїми друзями поганяти м’яча на футбольному полі. Однак, аби це невибагливе бажання здійснилося, Артема ще чекає тривале й дороге лікування та протезування. Сподіваюся, що хлопчикові знову допоможуть милосердні люди.
Повідомляємо номер картки: ПриватБанк 4149629399434919, одержувач Ольга Миколаївна Тулупцова.