Уперше побачила Марину Фетісову у соціальному центрі обласного благодійного фонду «Карітас» із фотоапаратом у руках. Вона вправно зупиняла миттєвості святкового дійства для дітей з особливими потребами. Доводилося їй випробувати себе і у ролі аніматора, розважаючи підопічних соціального центру. Тоді й на думку не спало, що Марина вибрала геть іншу професію — психолога. Та й не здогадувалася, що вона, енергійна та життєрадісна, не може похвалитися своїм здоров’ям, бо є дзеркальною людиною.

Ще змалечку її життя мало не згасло через вроджену ваду серця. Ультразвукове обстеження у столичній клініці спантеличило лікаря, бо серце, яке зазвичай розташоване зліва, у маленької пацієнтки він там не знайшов. Був упевнений, що апаратура вийшла з ладу.
— У мене виявили дзеркальне відображення усіх органів, — розповідала моя співрозмовниця. — Не лише серця, а й підшлункова залоза, селезінка опинилися праворуч, а печінка — ліворуч. Таке явище трапляється вкрай рідко — один випадок на 15 мільйонів новонароджених. Те, що я унікальна дитина, маму не втішило. Коли дізналася, що ця патологія не зашкодить мені, то заспокоїлася…
А ще діагностували у дівчинки вроджену ваду серця. І були безсилі навіть світила медицини проти такої недуги. Бо за такі надскладні та унікальні операції в той час кардіохірурги не наважувалися братися. Тож діагноз для дівчинки став вироком: з такою вадою серця, не приховували лікарі, дитина житиме лише до десятирічного віку.
— Скільки моя мама виплакала сліз, тільки Бог знає, а я, коли підросла, заздрила дітворі, яка розважалася та бігала у дворі, адже будь-яке навантаження моє серце не витримало б, — продовжувала Марина Сергіївна.
Хоча хвороба й утомлювала, проте Марина самотужки опановувала навчальну програму, бо до школи не ходила. Схоже, нестримне бажання жити було сильніше смерті. Фатальний серцевий напад оминув її, і вона, ставши студенткою університету, поринула у навчання. Дзеркальне розміщення внутрішніх органів її не турбувало, а от хворе серце часто нагадувало про себе.
Марина на диво не сподівалася, та все ж її запросили до Київського інституту серця. Здивуванню лікарів не було меж, бо їхня пацієнтка, попри всі невтішні прогнози, прожила до 28-річною віку. Марина відразу погодилася на операцію, усвідомлюючи ризик, — її мали вперше в Україні робити кардіохірурги.
Понад шість годин відважна хмельничанка перебувала під скальпелем. А про цю унікальну операцію відзняли документальний фільм «Кардіохірурги. Інститут серця».
Хвилювалися не лише рідні, а й наречений Марини. Коли йому дозволили провідати пацієнтку в лікарняній палаті, то своїх почуттів не приховував, а відразу запропонував коханій руку й серце.
Попереду стелилося багатообіцяюче життя. І Марина була на сьомому небі від радості, коли дізналася, що стане матір’ю. Про таке щастя колись навіть мріяти боялася.
Вона виховує особливого сина,та докладає усіх зусиль, аби він не відрізнявся від своїх ровесників. Уже закінчив перший клас у звичайній школі та читає казки для своєї матусі.
— Гліб — неймовірна дитина. Попри ортопедичну ваду, намагається мені допомагати — залюбки бере участь у благодійних акціях, а ще супроводжує мене у театр чи на інші мистецькі заходи. Саме синочку завдячую, що працюю психологом у соціальному центрі «Карітас», бо ж коли прийшла з ним на заняття з реабілітації, то мені запропонували тут роботу.
Нині Марину Фетісову тішать не лише перемоги сина, а й підопічних. І я не раз спостерігала, як неохоче залишають кабінет психолога діти з особливими потребами. Та й батьки дослухаються до порад Марини Сергіївни. Звісно ж, здоров’я дитини понад усе і за нього невпинно треба боротися. Та все ж, переконана психолог, перш за все варто навчитися любити й приймати синочків та донечок такими, які вони є. І якомога більше додавати у їхнє життя яскравих фарб, незабутніх вражень, навіть від звичайної прогулянки.
Насолоду Марині приносить ще й те, що вона, створивши клуб, допомагає матерям відновлювати сили з допомогою арттерапії, тобто творчості.
Її житейська одержимість не лише мене підкорила. Адже Марина отримала спеціальний приз від громадської організації «Бути жінкою», перемігши у номінації «Хоробре серце». Інакше не могло й бути.