Надрукувати
Категорія: Любисток
Перегляди: 623

Для Володимира Блажеєва батьківство — найвище щастя. А ще пишається своєю дружиною Оксаною, бо відважилася народити аж чотирнадцятеро синів та доньок. Велика родина для подружжя — неабияка радість і втіха та сенс усього життя.

Казково багаті дітьми
Щирий та відвертий господар не втаїв і те, що не відразу йому вдалося збудувати сімейне щастя. Коли він, двадцятирічний парубок, у сільському клубі зустрів Оксану, а невдовзі з нею одружився, то був упевнений — ніколи не розлучиться з коханою. Проте на обох чекало гірке розчарування. Не запанували ані злагода, ані спокій у їхньому домі. Сварки спалахували ще й через горілку, що прирекла його на самотність і мало не згубила.
Здавалося б, розбитого сімейного горщика вже ніколи не склеїти. Однак Володимиру не забракло сили позбутися згубної звички, яка його спустошувала. Якогось дня пішов до храму, в щирій молитві схилив голову, потім до костьолу торував дорогу, де часто бачив Оксану. І нині упевнений, що молитва його вберегла, ставши ліками, які зцілили не лише його душу, а й повернули сім’ю.
Після вінчання за шість років у подружжя з’явилося ще п’ятеро донечок — Іванка, Марійка, Христинка, Богданка й Катруся. Здавалося б, таким дрібним діточкам нелегко дати раду, ще двоє синів підростали, проте сім’я невпинно поповнювалася. Лелека одне за одним приніс ще семеро малюків.
Нині багатодітна мама дивується, звідки в неї бралися сили, бо ночей недосипала, та ще й цілісінький день була на ногах. Сама, без допомоги бабусі чи дідуся доглядала шестеро синів та восьмеро доньок, щоправда, чоловік допомагав. А він ще й тяжко трудився, дбав про благополуччя родини, узявшись за нову для нього справу — виготовляв сітки для огорожі.
Коли захопився вирощуванням малини, городини, то не згледівся, як сини підросли Ян, Максим, Андрій, Матвій і стали для тата помічниками. Оксані аж не віриться, що найменшенькі теж уже школярики — Богуслава другокласниця, а Софійка уперше сіла за парту.
Хоча дітлахи хворіють та вередують, все ж жінка знаходить час для улюбленого заняття. Стіни в класах місцевої школи прикрасила малюнками. Мріяла Оксана стати художником, але присвятила своє життя родині.
Найтепліше місце на землі
 Час невпинно летить. Уже найстаршому синові Антону 28 років. І здається, не так давно мати проводжала його в далеку дорогу, бо вирішив у Польщі продовжити навчання. Хвилювалася, чи в чужій країні призвичаїться до іншого ритму життя. Та марно тривожилася за сина, бо кмітливий хлопець досконало вивчив польську мову, не лише успішно навчався у Люблінському університеті, а ще знайшов приробіток, адже хотілося йому допомогти своїй родині.
Наслідуючи брата, Іванка та Марійка теж поїхали навчатися до Польщі. Нинішнього року здійснилася мрія ще й Богдани та Катерини. Вони стали студентами університету.
Втішена Оксана тим, що навчатимуться обидві доньки у Хмельницькому, тож частіше приїжджатимуть додому. Є в родині уже дипломована помічниця, бо Христина, яка змалечку цікавилася кулінарією, здобула професію кухаря.  
Однак радощі завше переплітаються із тривогами. Леонід несе службу в українському війську. Хоча й нині час неспокійний, проте батьки схвалили вибір сина.
Нині в родині семеро школярів. Адже за Богуславою, другокласницею, найменша Софійка сіла за парту. А найстарший — дев’ятикласник Ян, Максим — у восьмому, Андрій — у четвертому класі, а Матвій — третьокласник.
От тільки Агнесі доводиться опановувати шкільну програму вдома, бо вона вже тривалий час бореться з недугою. Не відразу лікарі встановили правильний діагноз. За рік перебування у гіпсі атрофувалися м’язи ноги. Коли ж батько поїхав з донькою на консультацію до Києва, в «Охматдит», то лікарі наполягали на операції, що тривала б кільканадцять годин, проте світила медицини засумнівалися, чи витримає її маленька пацієнтка. Володимир був у відчаї, але так і не наважився ризикувати життям доньки.
 На щастя, зауважив багатодітний батько, зустрілися добрі люди, які допомогли з дороговартісним лікуванням у Польщі.
 Не раз тремтіло подружжя за життя Агнеси. І нині вже є упевненість, що донька одужає. От тільки доведеться їй ще трішки потерпіти, бо ще пересувається з допомогою милиць. Та й одинадцятирічна Агнеса мужньо переносить випробування, які їй випали змалечку. Вже пережила шість операцій. І, зізнається, що після кожної, хоча й тато завжди був поряд, їй якнайшвидше кортіло повернутися додому, бо рідний дім для неї — найтепліше місце на землі.
Велика родина довгенько тіснилася у трьох кімнатах. Та все ж вдалося багатодітному батькові звести будинок, про який мріяв, — просторий, двоповерховий. А спокій та затишок, що витає в ньому, манить синів та доньок до рідного порога.
 Молитва, що понад двадцять років тому вберегла Володимира Блажеєва від хибної стежки, стала оберегом для всієї родини і щоденно промовляють її не лише батьки, а й діти. Глибока віра, потреба в ній, упевнений мій співрозмовник, додає йому сили, допомагає не втрачати надії, долати бідність, справитися з турботами та негараздами.