Була впевнена, що Ангеліна Яцюк, висока з пишним волоссям до пояса, яку побачила у шкільному коридорі, мріє стати моделлю, як чимало її ровесниць. Проте її, восьмикласницю, напрочуд вродливу дівчину, не приваблює розрекламоване гарне життя, де все таке неприродне, удаване, — не лише посмішка, а й завчені жести, навіть вбрання напрокат.
Ангеліна, навпаки, прагне творити красу своїми руками і вже душею прикипіла до живопису.
Зачарована мальовничими місцинами рідного села, біля якого протікає річка Норка, дивовижно точно відтворила олійними фарбами літній пейзаж. Було б дивно, якби картину школярки не помітило б журі. І Ангеліна стала переможницею обласного конкурсу «Карусель талантів». Нині під пензлем юної художниці оживають пейзажі золотої осені.
Згадала Ангеліна, як ще була третьокласницею, то намалювала білочку, яка гризе горішки. Коли бабуся Валя побачила її малюнок, зраділа. «Ти ж у мене талановита», — похвалила її і вирішила записати в гурток малювання у Лідихівську школу. Хоча малій школярці доводилося добиратися у сусіднє село, але відстань не стала на заваді. Як у рідних Строках з’явився філіал художньої школи, то продовжила навчатися живопису. Адже свою майстерність Алла Володимирівна Андрощук передає учням з кожним помахом пензлика.
Ще й несподівано Ангеліну батько Юрій Петрович захопив цікавою ідеєю. Попросив доньку, аби вона на день народження подарувала йому картину з вовками. Спочатку не могла збагнути, чому татусеві сподобалися ці хижаки, до яких відчувала неприязнь з дитинства, як бабуся читала їй казочки. Коли ж поцікавилася життям сіроманців, то дізналася, що вони вважаються вірними сім’янинами, бо обирають єдину супутницю на усе життя. А ще вовк — відповідальний батько, який дбає про своє потомство.
І ці хижаки, сильні й відважні, вважаються символом домашнього вогнища. А картини з їхнім зображенням стали незвичайним оберегом, який захищає від зла, відвертає біду та приносить благополуччя у родину.
— Впевнена, подарунок татусеві сподобався, бо ж старалася з усіх сил, — зауважила Ангеліна. — Вітала його з п’ятдесятиріччям 24 жовтня.
А ще задумала написати ікону Божої Матері й подарувати церкві села Троянівка, де проживає її бабуся Валентина. Адже ще з раннього дитинства, переступивши поріг храму, продовжує відвідувати службу Божу.
Захоплено розповідає про свою школу, яку вважає окрасою села, бо потопає у квітах, розкішних кронах дерев. Навчалися у ній її батьки. А нині після ремонту школа оновилася, стала затишнішою й комфортною. Зрештою, і я у цьому переконалася. А ще з вдячністю восьмикласниця згадала своїх вчителів, які передають знання сільській дітворі, розвивають її здібності, підтримують завжди в усьому.
Із вибором професії обдарована школярка ще не визначалися. Упевнена лише, що надалі навчатиметься живопису. Напевне, буде художником. А може, як її мама, стане педагогом. Життя незвідане. Нині їй лише хочеться, щоб їхня школа, яка вважається неперспективною, бо налічує 47 учнів, надалі залишилася храмом науки для дітвори.
Gismeteo 
