Життєвій енергії Таміли Ткачук можна позаздрити. Адже жінка зранку із рідного Тихомеля добирається велосипедом у Ямпіль. Вона, техпрацівниця, старається, аби Будинок культури сяяв чистотою. Узялася й за ремонт приміщення. Фарбувала, білила, тому нині воно радує свіжістю й затишком. А ще співає у вокальному гурті «Перлина», намагається не пропускати репетицій, готуючи концертну програму.

Переконалася, що Таміла Василівна — неабияка майстриня. Милувалася її кошиками, вазами, шкатулками та навіть не здогадувалася, що сплетені вони із газетних трубочок.
Хоча ще зі шкільної парти Таміла була впевнена — неодмінно стане відомою артисткою, бо гарно співала, декламувала вірші та гуморески. Проте життя внесло свої корективи. Закінчивши перший курс культурно-освітнього училища, вже не поїхала на навчання. Її мати впала й травмувала хребет. Не змогла донька немічну й хвору неньку залишити без догляду. Ще й підбадьорювала її, співала, і, непевне, не було такого дня, щоб у їхній хаті не звучала щира пісня.
Мати, на щастя, стала на ноги, проте у Таміли вибору не було — змушена працювати. Бо ж їй на допомогу годі було сподіватися. Вирішила поїхати у Тернопіль,  якраз на комбінат робітників запрошували.
Тішилася першою зарплатою, бо таку велику суму в руках не тримала. Заощаджувала, адже вирішила знову стати студенткою. Та закохалася, вийшла заміж, а чоловіку забаглося шукати ще більших заробітків.
– Де нас тільки не було! У Тюмені, Астрахані, Вірменії проживали й працювали, — розповідала жінка. — Діти з’явилися одне за одним — двоє донечок і синочок. — Та невдовзі чоловік все частіше повертався додому, ледве тримаючись на ногах, лютував, простягав руки…
Шкода було дітей, які ховалися по кутках від батька-пияка. Вже з Казахстану літаком з дітворою втекла від чоловіка.
Повернувшись у рідне село, працювала завклубом та сама тягнула сімейного воза. І попри усі життєві розчарування, зустріла надійного та вірного друга. Коли познайомилася із Сергієм, то на думку Тамілі не спало, що він її дітей усиновить.
– Рідною для нього стала не лише наша спільна донька Настя, а й Юля, Катя і Толя, — продовжувала. — Про усіх піклувався, дбав про наше благополуччя. Радіємо за них, бо знайшли собі пару, живуть дружно й у злагоді. Син Толя у селі залишився, а от троє доньок у Криму одружилися. Уже семеро онуків у нас підростає...
Не могла бути байдужою до того, що діялося навесні 2014 року на півострові. Доймала тривога за життя дітей, і потягнулися безсонні ночі. Тоді вирішила бодай чимось зайнятися, аби скоротати час.
І найбільше до душі припало плетіння виробів із паперових трубочок. Щоправда цю техніку, на перший погляд просту, не відразу освоїла, понад місяць знадобився. Перша змайстрована маленька шкатулка принесла велику радість жінці.  
– Використовую не лише старі газети, а й журнали. Аркуші однакової товщини нарізаю вдовж смужками, — пояснює майстриня, — і кожну з них загортаю у трубочку, тримаючи спицю під кутом 45 градусів, а потім закріплюю клеєм лише куточок газети. Накрутивши вдосталь трубочок, приступаю до плетіння, а його техніку вивчила, переглядаючи майстер-класи в Інтернеті.
Вироби майстрині — підставки для вазонів, цукернички, вази, сувеніри — дитяча колиска чи піаніно нічим не відрізняються від плетених із лози. Вони не лише міцні, а й привабливі, бо пофарбовані у природні кольори.
 Що задумає, то усе вдається жінці зробити із підручних матеріалів — змайструвала хатинку під очеретом (на фото), від якої очей не відвести, виготовляла  намисто із «холодного фарфору», до речі, теж завдяки Інтернету освоїла цю техніку. Та все ж новий вид рукоділля — плетіння із паперових трубочок — їй найбільше до вподоби. Хоча й на роботі втомлюється, порає хатні справи, однак щодня допізна захоплює її улюблене заняття.
А ще Таміла Василівна радить читачам освоїти це нехитре мистецтво. Адже виплести можна майже все та з мінімальними  затратами, бо матеріалу вдосталь. Чи варто викидати старі газети й журнали, які лише нашкодять навколишньому середовищу? А якщо вдихнути у них нове життя, то оригінальні дрібнички чи предмети, які згодяться у побуті, принесуть не лише користь, а й радість.