Дуже подобається ваша газета. Читаю-перечитую від першої до останньої сторінки. А надсилають її із села Капустин Старокостянтинівського району.
Там проживають Іван та Галина Мізернюки. Із ними у нас склалися багаторічні гарні стосунки. Адже Ванічка Мізернюк — армійський товариш мого чоловіка, з яким служив у Німеччині. Донині він вважає його братом, якого, як і у мене, не було.
Подружжя виховало сина Сергія та доньку Оленку, а нині тішаться онуками та правнуками. А яка це дружна родина! Мені довелося (тоді ще могла пересуватися) побувати на святкуванні 80-річного ювілею Вані й помилуватися його дітьми. З’їхалася уся рідня, щоб привітати іменинника. Як вони гарно співали — і малі, і дорослі. А в нас соромляться, особливо чоловіки. Батьки щасливі, бо діти їх шанують, поважають і часто приїжджають.
Схвилювала мене доля Насті Павлюк із Острополя, в якої я теж гостювала. Ця жіночка овдовіла, коли їй тридцяти років не було. На руках у неї залишилося шестеро донечок. І вона, ця бджілка трудівниця, не тільки виростила дітей, а й постаралася, щоб усі навчалися у вузах, технікумах. Двоє із них навчалися тут, у Кривому Розі. Усі шестеро доньок здобули професії, працюють, створили сім’ї. Вони не забувають матері, привозять гостинці й турбуються про свою неньку.
Мені уже 82-й рік пішов. Важко писати, бо руки й очі не ті, що у молодості, але хочеться розповісти про сім’ї, які стали прикладом у всьому — доброзичливі, дружні. А батьки на схилі літ відчувають їхню турботу і ласку.
Gismeteo 
