І не сподівалися Алла та Іван Вараниці, що стануть багатодітними батьками. Вони мріяли лише про одного малюка. Та якось несподівано Бог послав їм трьох синочків та ще й донечку.

Все розпочалося із фотографії дев'ятирічного Макара, що вразила подружжя до сліз. І сумнівів уже не було – це їхній синочок. Коли ще подружжя познайомилося з Олександрою, сестричкою Макара, то наважилася обох дітей виховувати. А як же без доні?
Невдовзі Алла Павлівна дізналася, що у сиріток є маленький брат Саша, то серце стиснулося від жалю. Однорічний малюк теж залишився без родинної опіки. Гріх над ним не зглянутися. Та й чоловік погодився — нехай зростають разом.
Відтоді, як узялися виховувати відразу трьох дітей, минуло майже дванадцять років. А це, погодьтеся, нелегка ноша. Проте батьки терпляче й наполегливо навчали їх дисципліни, старанності, працелюбності, вмінню підтримувати одне одного. Та найголовніше — повсякчас дбали, аби їхні діти зростали здоровими й щасливими. Адже лікарі виявили у кожного різні недуги. Голова родини Іван Григорович запевняв – фізичні вправи, гра у футбол допоможуть дітям оздоровитися. І для них на подвір'ї облаштовував спортивний майданчик. Тож ранок татуся й дітвори розпочинався із зарядки.
Ще й матуся вирішила урізноманітнити їхнє життя й запропонувала зайнятися танцями не лише доньці, а й синам. Олександрі відразу ж сподобалося навчатися “літати” на крилах музики, відчувати себе легкою, наче пір'їнка. А от Макар навіть не уявляв себе танцюристом. Хоча йому не сподобалася така затія, проте погодився навчитися бодай вальсувати. Йому так не хотілося засмучувати матусю. З часом зрозумів – мистецтво танцю не лише прищеплює любов до прекрасного, а здатне творити дива. Адже відчуття пластики, ритму залишаються на все життя.
Саша підтримав старшого брата. Із татом добирався до райцентру на заняття з хореографії. Невдовзі, здавалося неповороткий хлопчик витанцьовував так, аж батькам дух перехоплювало. Окрім того, ще змалечку він захопився технікою, прикипівши душею до старого тракторця, якого так часто ремонтував дідусь. Допитливий хлопчик цікавився у Григорія Васильовича, що стало причиною поломки. А невдовзі став його незмінним помічником. “Та й донині втомлений, по лікті у мазуті, зате щасливий, часто приходить додому, – розповідала Алла Павлівна. – А ще гордий тим, що нинішньої весни сам орав та культивував город”.
Час нестримно летить — Макар закінчує третій курс аграрного університету, та й єдина доня теж стала студенткою, обоє навчаються у Вінниці. Олександра вдячна мамі за те, що наполегливо навчала її хазяйнувати. “Було й таке, що я не хотіла братися, як мовиться, навіть за зимну воду. А коли поїхали з дому, пригодилася мені мамина наука — і зашиваю, штопаю, умію не лише борщ зварити, хлібчик, солодощі спекти”, – хвалилася Олександра.
Нині помічницю Алли Павлівни намагається замінити наймолодший у сім'ї Cашко. Не лінується прибирати в кімнатах, допомагав випікати паски. “Часто біля мене крутиться. Як тільки-но помию тарілки, то синочок їх насухо протирає, каже, щоб я трішки перепочила, – продовжувала Алла Павлівна. – Коли почув, що Макар приїжджає, бо ж карантин, то заходився кришити для нього салат, його улюблений – олів'є".
Сирітська доля теж би спіткала Сашка, якби не милосердне подружжя. Якраз коли трішки підросли старшенькі, то сім'я поповнилася півторарічним малюком. Його переляканого нелегко було заспокоїти, бо постійно вередував й плакав. Проте з часом освоївся, не лише до батьків горнувся, а й до братів та сестрички і став улюбленцем усієї сім'ї.
Він, другокласник, у захваті від непередбачуваних карантинних канікул, та й семикласник Саша теж радіє, що навчається вдома. Адже батьки педагоги, вони стараються, щоб сини не лише засвоїли шкільну програму, а ще знаходять захоплюючий додатковий матеріал з різних джерел.
Та, мабуть, найбільше втішені школярики з того, що в їхнього татуся з'явилося багато вільного часу, який він присвятив своїм синам. Із ними засиджується над шахматами, шашками, встиг змайструвати тенісний стіл. Незабутньою для Саші й Сашка стала мандрівка на велосипедах до сусіднього села Копитинці.
Роки пролетіли у нестримному вирі. Не лише Макар, а й Олександра торують стежку в самостійне життя. Велика батьківська любов додала їм сміливості та впевненості у своїх силах. Хто знає, як складеться їхня доля, та все ж завжди їх обігріє тепло отчого дому.