Олександр ЩУР не мислив себе без музики, а Олену САВЧУК заполонила українська пісня. І не дивно, що захоплення мистецтвом стало справою їхнього життя. Та й спільні чотири десятиліття були наповнені творчою діяльністю, бо дні приносили натхнення й нові задуми.
Уже змалечку Олену вважали артисткою, бо вона виступала на сцені. П'ятирічна дівчинка стояла на стільці і співала, не відчуваючи страху перед присутніми.
Коли навчалася у школі, то теж своїм дзвінким голосом зачаровувала глядачів на різних концертах, зокрема і в районному Будинку культури рідного містечка Деражні, їздила на фестивалі.
Співочий талант, переконана Олена Михайлівна, передався їй від бабусі, яку Бог наділив чудовим голосом.
– Її іменем батьки мене нарекли. Вона, солдатська вдова, набідувалася з дітьми в голодні повоєнні роки, а потім ще і я зростала біля неї, бо тато з мамою тяжко трудилися. У бабусиній скрині зберігалося українське вбрання, яскраво оздоблене. Мені хотілося якнай- швидше підрости, щоб його одягнути.
Обдарована співочим талантом Олена вирішила вступити до Кам'янець-Подільського культурно-освітнього училища, хоча сумнівалася, чи здійсниться її мрія, бо не знала нотної грамоти.
І все ж дівчину зарахували на відділення хорового співу. Навчання їй легко вдавалося. У стінах училища відчула себе справжньою, професійною артисткою.
А от Олександр Петрович і сам не може збагнути, чому його душа з дитинства прагнула музики. Залюбки бігав на репетиції духового оркестру, сам опанував ще гру на баяні та співав у шкільному хорі. Після служби в армії теж обрав Кам'янець-Подільське культурно-освітнє училище.
Олександр навчався в одній групі з Оленою. Хоча був товариським, цікавим співрозмовником і закохано дивився на дівчину, проте вона уперто його не помічала. Уже на другому курсі Саша вирішив завойовувати серце чарівної Олени. І влаштовував їй приємні романтичні сюрпризи. Та навіть зважився, не раз, під вікнами гуртожитку співати коханій романси під гітару.
– Хоча і він не єдиний був моїм залицяльником, проте Саша став милий моєму серцю, та донині таким рідним і любим. Хто знає, можливо, музика нас зблизила, поєднала, а, може, судилося стати його дружиною. То ж мені вдалося знайти споріднену душу, а це неабияке щастя, бо ж ми — однодумці...
Тож до рідних Новоставців Олександр Петрович повернувся із дружиною та синочком Русланом. Працював у місцевій школі вчителем, пробуджуючи у дітей любов до прекрасного.
Жити хотілося краще й заможніше, праглося свого куточка. Подружжя придбало хатину під солом'яною стріхою та глиняною долівкою, яку довелося перебудовувати, розширювати, на новий лад.
– Нелегкі, скрутні часи для нас настали, але якось усі труднощі ми здолали. Як могли, допомагали нам свекор та свекруха, бо мої батьки рано пішли із життя.
Олена Михайлівна працювала завідуючою сільським клубом у Кривовільці, а невдовзі стала директором Будинку культури у Новоставцях. Для неї це було більше, аніж звичайна робота. Намагалася змістовно й цікаво організувати дозвілля селян, влаштовувала концерти. На підмогу їй приходив Олександр Петрович, неперевершений баяніст. Часто виходила на сцену Олена Михайлівна, співала українські пісні, милозвучні, проникливі, аж до щему. Глядачі завжди були в захваті від їй сопрано.
Ще нині Олені Михайлівні аплодує зал. Вона не лише працює у районному Будинку культури, а й співає в аматорському вокальному ансамблі “Чарівниця”.
А Олександр Петрович втішений з того, що йому вдалося відродити сільський хор, якому присвоєно звання народний. Він, керівник, радіє з того, що виступи колективу глядачі сприймають щиро і захоплено.
І хоч як натомиться, зізнається Олександр Щур, без баяна не може і дня прожити. Тоді оживає музичний інструмент, наповнюючи дім чарівними мелодіями. А для своєї милої та турботливої дружини виграє її улюблену “Гандзю”. «Втоми, – запевняє Олександр Петрович, – наче не було».
Музика єднає серця закоханих, додає у житті радості, щасливих миттєвостей та снаги. Напевне, це її краса і магічна сила. Принаймні у цьому переконалася, коли поспілкувалася з привітним та доброзичливим подружжям.
Gismeteo 
