Здавалося, уже ніщо не зруйнує сімейне благополуччя Алли Іванцової. І завжди буде поряд її Сергій — надійний та турботливий. Та в той щасливий час і не здогадувалася, що у дім увірветься біда, і вона сама залишиться з дітьми.

Понад шістнадцять років тому познайомилася із Сергієм. Раділа з того, що він синові замінив батька. Коли народилася донечка, то разом вибирали їй ім'я, нарекли Софійкою.
В їхньому домі панував затишок та спокій. От тільки подруга Галина додала Аллі смутку й тривоги. Рано пішла із життя, а її донька осиротіла.
Однак не лише дружні стосунки пов'язували жінок. Адже Алла стала ще й хрещеною матір'ю для її доньки Тетяни. Тож залишилася школярка із 72-річною бабцею Серафимою Савівною, яку в селищі називали Сімою. Доля її не милувала, бо жінка втратила двох дітей — спочатку сина, а потім доньку. Єдиною розрадницею і помічницею для старенької залишилася Алла. І до неї прийшла за допомогою.
Скаржилася Серафима Савівна на своє здоров'я, а воно нікудишнє, бідкалася, хто ж нагляне за онукою, як її не стане. І попросила Аллу, аби вона узяла на виховання Таню. Адже так хотілося, щоб онука зростала на її очах, а не у притулку.
Так воно і сталося, як забажала бабця Сіма. Адже 14-річна Таня обрала собі за батьків тітку Аллу, яку змалечку вважала рідною та дядька Сергія, бо не раз переконувалася у доброму ставленні до неї.
Сім'я поповнилася ще й десятикласником Сашком, який теж став круглим сиротою. Якраз тоді старший син Вадим, закінчивши училище, працював, а донька Тетяна у Хмельницькому здобувала професію. Тож не дивно, що маленька Софійка, яка сумувала за братом та сестрою, вертілася біля Сашка. А він залюбки відводив її у дитсадок, а невдовзі у перший клас.
Наполегливий та працелюбний Сашко став студентом університету. Однак у матері радість зі смутком переплелася. Раптом занедужав чоловік. Діагноз виявився невтішним.
— Не хотілося вірити, що мій Сергій безнадійно хворий, — розповідала жінка. — Та не дивно, бо з перших днів працював у Чорнобильській зоні. Не інакше, як радіація вкоротила йому віку.
Не оговталася від горя вдова, як на другий день після похорону проводжала сина Вадима в зону в бойових дій. Серце рвалося не лише від туги, а й неспокою. А навернули до життя Аллу троє сиріток, до яких навідалася у Вовковинецьку школу-інтернат. Коли прощалася з дітьми, то дев'ятирічний Денис та восьмирічний Богдан попросили, щоб їх узяла із собою. Вони так довго чекали маму. А от їхня старша сестра Маргарита не зронила ані слова, схоже дівчинка вже не плекала надії, що зігріється біля домашнього вогнища.
Не змогла Алла забути сумних оченят покинутих дітей і наважилася їх прихистити. І майже два роки тому троє сиріток переступили поріг дому, який став для них рідним. Та й Софійка, ніжна й добра дівчинка, відразу подружилася з братиками та сестричкою. Наче всі виросли з однієї колиски. Особливо тішиться Богданчик, що він уже не сирота.
— Як зустрічала його зі школи, то він усім перехожим хвалився: “У мене є мама!” І міцно обіймав мене,— продовжувала Алла Анатоліївна. — Діти намагаються мені допомогти — прибирають куховарять, а найбільше їм подобається разом готувати піцу...
А ще свою матусю не обділяють увагою — вітають із днем народження, із різдвяними, великодніми святами. Зберігає їхні малюнки, аплікації та листівки зі щирими ніжними словами. На День Матері за кишенькові гроші купили улюблений вазон з кімнатною фіалкою і розчулили до сліз.
Для дітей вона — одна-єдина, найдорожча, бо зуміла завоювати їхню любов і повагу. А для старшого сина Вадима не було дивиною, що його мама взяла під опіку сиріток, старається, щоб у них було щасливе дитинство. Тож він із нетерпінням чекав зустрічі з дітворою. Як повернувся з війни, то став найпершим помічником для сім'ї.
Не забула Тетяна, яка проживає у Хмельницькому, про любов і доброту, що їй подарували названі батьки. Часто телефонує до Алли Анатоліївни. Їй нині теж потрібні слова розради хрещеної матері. Адже півроку тому овдовіла, залишившись із восьмимісячним синочком на руках. Доля невблаганна.
Повсякчасна пожертва з власної волі вражає. Хоча Алла Іванцова вважає, що діти їй додають сили та віри у житті.