Надрукувати
Категорія: Любисток
Перегляди: 813

Наділив Бог Ольгу Кирик вісьмома дітьми. Нині уже сама дивується, як четверо синів та стільки ж доньок поставила на ноги і вивела у люди.

А роки летять невпинно. В Ольги Володимирівни уже підростають правнуки. І не дивно, бо, каже, рано заміж вийшла. З чоловіком Іваном подалися на Вінничину — самотня тітка покликала молодят до себе.
І не сподівалася, що повернеться у рідне село з трьома діточками Петром, Оленою та Віталієм. Чоловік загинув через нещасний випадок. Поспішила вдова влащтуватися на роботу, бо ж треба якось виживати з синами та донькою.
— Моя мама наглядала за дітьми, а я працювала в ательє швачкою, а невдовзі на цукровому заводі, — розповідала жінка.
Якраз тоді у Старій Синяві і познайомилася Ольга з Григорієм, який працював у радгоспі трактористом. Хоча й молодший, але вік не став завадою коханню з першого погляду. Як дізнався, що Ольга виховує трьох дітей, не злякався труднощів, а запропонував їй руку і серце.
— Не інакше, як доля звела мене з Григорієм, — продовжувала Ольга Володимирівна, — бо я навіть не засумнівалася, чи втримаю його біля себе. Хоча й балачки чула різні, але так хотілося, щоб у дітей була батьківська опора й підтримка. І не помилилася.
У подружжя донечки і синочки народжувалися один за одним: Леся, Євгенія, Андрій, а потім ще й двійнята — Марійка та Юра.
— Той час не був такий прихильний до багатодітних сімей, як нинішній. Лише сім карбованців щомісяця отримувала соціальної допомоги. — розповідала мати-героїня. — А 90-ті роки для нас були скрутними, бо ще й чоловікові зарплату не виплачували. Та все ж якось зводили кінці з кінцями. Велике господарство для нас стало порятунком від бідності.
Як діти підросли, то додалося батькам чимало радісних клопотів — справляли весілля, святкували хрестини. Хоча уже доньки та сини дорослі, та все ж тривога за них не полишає серце матері.
Коли найстарший 41-літній Петро, отримавши повістку в 2015 році, поїхав на схід, то собі місця не знаходила. А особливо було нестерпно, як просив, щоб три доби йому не телефонувала, бо їде на бойове завдання. Час наче зупинявся.
Син повернувся додому живий-здоровий, а мати дякувала Всевишньому, що вберіг його від лиха.
Коли найстарша донька поїхала на заробітки у Польщу, то й за неї хвилювалася. Тяжко гарувала для благополуччя своїх дітей. Однак у кожного своя доля. Зустріла супутника життя. І приїхала з Анджеєм за батьківським благословінням.
«Все ж удвох легше долати життєву стежку», — переконана Ольга Володимирівна. А ще, вважає вона, щаслива та мати, яка пишається своїми дітьми, і вони не забувають рідний дім.
Втішена жінка тим, що є у неї п'ятнадцятеро онуків та п'ятеро правнуків. Численна родина щороку влітку збирається на гостину до батьків. А у сімейному альбомі від таких теплих зустрічей залишаються світлини на згадку.
Як і в молодості, Ольга Володимирівна залишається невтомною трудівницею. Та й нині вдосвіта уже на ногах. І видоїти п'ятеро корів не становить їй труднощів. А Григорій Григорович ранесенько поспішає на роботу у місцеве господарство.
Хоча й господарських клопотів щодня вистачає, але жінка знаходить час почитати улюблену газету, яку передплачує відтоді, коли ще мала назву «Радянське Поділля». Та й донька, 32-річна Марія, теж віддана читачка, черпає для себе чимало цікавого і корисного. Як тільки-но півторарічних двійнят Тимура й Соломію вкладе спати, то береться за чтиво нашої газети. Зізнається, справитися із трьома дітьми (є ще п'ятирічний синочок Матвійко) самій без підтримки й турботи батьків було б їй вкрай важко. А матуся для неї — порадниця і розрадниця.