Оця, майже столітня хата в селі Ставниця на Летичівщині, завдяки таланту своєї господині, опинилася в центрі уваги усього села і кожного подорожнього.

І справді, важко відірвати погляд од дивовижних квітів, птахів, які оселилися на білій стіні низенької хатини. Здається, споглядаючи ніжні мальви та ружі, ти відчуваєш, як всередині розливається тепло, що обов’язково з’являється при зустрічі з дорогим і рідним.
Тетяна Божок, сільський бібліотекар, власноруч розписала хатину, яку придбала свого часу в старенької бабусі, з великої радості. Дізнавшись, що її донька чекає на народження хлопчика, наче відчула нестримний потяг створити диво, яке б несло кожному таку ж безмежну радість, яку пізнала вона при цій звістці.
– У нашій родині народжувалися лише дівчатка. І у мене дві доньки. Тож, коли дізналася, що буде онук, вирішила зробити йому такий подарунок. Шукала різні варіанти для втілення своєї ідеї. І натрапила на петриківський розпис. Саме він і передасть мій настрій, подумала тоді. За два тижні робота була готова, Тимофійка принесли з пологового вже в оновлену хату – з райським птахом і райськими квітами, павичами, жоржинами, мальвами і маками.
Мені здається, у цих візерунках наша українська душа, наш український характер і наш національний оберіг, – каже Тетяна Божок.
Про свій талант до малювання вона і не підозрювала. Та, коли в молодших класах посперечалася з однокласниками, що зобразить точнісінько такого снігура, як у журналі, й виграла спір, зрозуміла, що має неабиякий потяг зображати побачене. Пейзажі, звірі, сюжети з відомих казок, які передавала на папері, справді були досконало відтворені – наче дві краплі води.
– А вже пізніше почала цікавитися нашим подільським орнаментом. І мене попросили навіть розписати піч, що в музеї на території Меджибізького замку, – розповідає самобутня художниця. – Подільський розпис, в якому обов’язково використовуються такі символи, як дерево життя, листя, голуби, квіти, суттєво відрізняються від петриківського. Я дуже люблю саме подільський колорит розпису. А петриківський став для мене своєрідним відкриттям, у якому ще багато незвіданого. Приємно вражена, що люди звертають увагу на мою розписану хатинку, що завжди просять дозволу сфотографуватися. Приємно, що на новій туристичній мапі Меджибізької громади її позначили як арт-об’єкт.
Через прагнення дарувати красу, дарувати радість і розкривати незвідані грані творчості, які, переконана пані Тетяна, притаманні кожній людині, вона захопилася і створенням дідухів, які є невід’ємною частиною українських народних традицій. Один із них також зберігається в музеї Меджибізького замку. А ще колишня учасниця сільського аматорського колективу «Ставничанка» нині, за потребою душі, співає в церковному хорі.
– Чим більше занять знайде для себе людина, тим більше її життя наповниться змістом, тим позитивніше дивитиметься вона на світ, – ділиться думками Тетяна Божок. – І коли спостерігаю, як моя онученька Катруся бере в руки олівець чи пензлик, які чудові у неї малюнки, моє серце радіє, що й вона зможе відкривати для себе дивовижну красу, яку бачу і відчуваю я.