Літні канікули — пора розваг та відпочинку для дітвори. Однак шестикласниця Христина вирішила провести вільний час із користю — спробувати себе у ролі волонтера.

Побачивши на будинку, що по вулиці Тернопільській, 30/1 в обласному центрі, вивіску громадської організації “Території добра Поділля”, із цікавості зазирнула туди. Саме там розмістився пункт збору та видачі гуманітарної допомоги.
Радо прийняли волонтери Христину у свою команду і не помилилися. Кмітлива школярка охоче бралася за посильну для свого віку роботу – складала одяг та взуття, пакувала продуктові набори для нужденних, окрім того, намагалася побувати на цікавих благодійних акціях для дітей.
Хоча Христина не вважає себе волонтером, однак сподівається отримати неабиякий досвід, який, упевнена, їй знадобиться у виборі майбутньої професії. Можливо, стане педагогом, бо старанно вивчає українську мову, яка вважається наймилозвучнішою, наймелодійнішою у світі після італійської.
А ще Христина упевнена, що дівоча краса у довгій косі, тому плекає її з дитинства. Є у школярки барвиста вишиванка, що подарувала бабуся Галя. Безперечно, вона втішена такою підмогою онуки у благочинних справах. І не дивно, бо Христина росте працьовитою, не цурається сільської роботи.
– Доброту у дитячих душах треба плекати змалечку, – вважає пенсіонерка Галина Смола. – Тоді сини та доньки тепліше ставитимуться не лише до рідних, а й до незнайомих людей.
Із Покутинець жінка часто приїжджає до Хмельницького. Тут проживають її двоє доньок Юля та Ганна. Вони та онуки для неї – перші помічники.
– Цього року картопля зародила, то обіцяли доньки приїхати, – продовжує Галина Йосипівна.
На їхню підмогу сподівається багатодітна мати, бо Тетяна та Андрій давненько на заробітках у Польщі, а найстарший Микола захищає рідну землю від російських окупантів.
– Як тільки-но онук Діма прийшов із армійської служби, то Коля, його батько, поїхав на війну, – зауважила Галина Йосипівна.
Не хотів тривожити матір син, не обмовився жодним словом. Коли ж дізналася, то вкрай була засмучена. Хіба лише вона змучена чеканням вісточки від сина, просить-благає у кожній молитві, аби він повернувся живий- здоровий?
Сподівалася Галина Йосипівна, що у вересні, на своє сімдесятиріччя, збере дітей у рідному домі, але реалії сьогодення внесли свої корективи.
Утішила онука – навчатиметься у сільській школі, та й бабусі не буде так самотньо. “Добре серце у моєї Христини, – хвалиться пенсіонерка, – намагається мене заспокоїти й підбадьорити”.