Пенсіонер Ілля Лужняк із тих чоловіків, які не закінчували університети, проте вражають філософськими роздумами та дивують мудрістю. Хоча, зауважує він, прагнув здобути фахову освіту, але життя розпорядилося інакше.

Працював у колгоспі та навчався у вечірній школі. Недовго парубкував, бо сподобалася Катя, його сусідка. Діточки у подружжя з'являлися, як гриби після дощу. Семеро синочків та дві донечки підростали на радість та втіху молодих батьків. Тож про навчання у технікумі багатодітний батько уже і не мріяв, а дбав про благополуччя своєї сім'ї. Працював і на комбайні, і на тракторі. Навіть трудився у дві зміни — вдень біля землі, а вночі – на фермі.
Тоді у нього, механізатора, заробітки були немалі. І надумав дбайливий батько збудувати дім для дітей. Покладався лише на себе і задумане вдалося здійснити — звів ошатний будинок.
– Чимало клопотів додавали діти, – розповідав Ілля Іванович. – Дружина ніколи їх не залишала без нагляду. Інколи я з ними зоставався. Берегли дітей як зіницю око. Хоча й вони малі ще, але мастаками були на різні витівки.
Недарма кажуть — що посієш, те й пожнеш. Діти виправдали всі надії та сподівання батьків. От тільки найстарший Коля — довічний біль. Коли проводжали в армію батьки сина, то навіть і не здогадувалися, що він опиниться в Афганістані. Там, на чужій землі, знайде свою погибель.
У молоді роки Іллі Лужняку ніколи було вгору глянути. Як вийшов на пенсію, то з'явився час для чтива різної періодики.
– Три примірники “Подільських вістей” приносить листоноша. Не лише я виписав газету, а ще син Петро та невістка Тетяна, – продовжував Ілля Іванович. І пожартував: у черзі за улюбленою газетою не треба стояти, щоб її прочитати та перечитати.
Чимало корисного та цікавого пенсіонер черпає із часопису. А ще залюбки читає сторінку для сімейного читання “Любисток”. Захоплення і повагу викликають розповіді про названих батьків. Бо ж скільки щедрості треба мати у душі, щоб прихистити сиріток і дбати про них.
Ще Ілля Іванович переймається тим, що діти усе частіше потерпають від сімейного насилля чи байдужості, коли мати зачиняє дітей у хаті, а сама шукає розваг. Біда дітям, коли батьки заглядають у чарку. Пиття не доводить до пуття.
Якраз такі історії, про які дізнається з телепередач, радить не замовчувати, а розповідати на сторінках газети. Не для усіх батьків діти — втіха й радість.
Хоча про Іллю Івановича дбають син з невісткою, проте 82-річний пенсіонер не звик сидіти склавши руки — вирощує городину. “Земля плодюча й щедра. Лише не лінуйся, то віддячить багатими врожаями”, – каже чоловік.
Родина Іллі Лужняка поповнилася 13-ма онуками та 12 правнуками. “Для мене велике щастя бачити їх, коли приїжджають. От тільки шкода, що дружина пішла в засвіти”.
Звісно ж, не до всіх наших читачів, ми, журналісти, маємо змогу навідатися, з ними погомоніти. Пишіть нам свої життєві історії, а ми ваші розповіді опублікуємо.