Із листоношею Оленою Яловою зустрілися теплої осінньої днини. Як завжди, вона у четвер поспішала до своїх передплатників. І обов'язково у поштовій скриньці для пенсіонара Юрія Юрчука залишить газету “Подільські вісті”. На жаль, уже прочитану. Не передплатив Юрій Анатолійович улюбленого часопису, тож вкрай засмучений.

– Хоча здавалося б, ціна доступна, бо газета соціальна, але пенсіонеру не по кишені, – пояснювала листоноша. – Бо ж його пенсія не досягає і двох тисяч гривень. А половину із тієї виплати витрачає на ліки, бо хворіє. Ще й дружина сердиться, каже, що у нинішній скрутний час газета — розкіш. А для нього нині кращої нема. Збираю уже прочитані номери “Подільських вістей”, а він радий і отим обгорточкам.
Не затримувала Олену Миколаївну, бо її, листоношу – привітну, співчутливу, упевнена, чекають в оселях як рідну. І лише попросила для нашого відданого читача передати свіжий номер “Подільських вістей”, який прихопила із собою, їдучи у відрядження.
Так сталося, що продовжила розмову з Оленою Миколаївною уже зимового дня. Усі пори року, зауважила вона, їй до вподоби, бо кожна позначена радісною подією в її житті – зустріччю з судженим, народженням дітей, онуків та навіть обранням професії.
Пригадала, як після декретної відпустки, навесні, 36 років тому шукала роботу і вирішила попрацювати листоношею. І знайшла професію не лише до душі, а на користь людям. Окрім періодики, мешканцям містечка приносить пенсійні виплати, грошові перекази, доставляє товари першої необхідності, оформить і оплату комунальних послуг. А ще розрадить та підтримає добрим словом самотніх, бо знає їхні тривоги та проблеми.
Хоча й робота листоноші нелегка, виснажлива, проте Олені Миколаївні ніколи на думку не спадало шукати легкого хліба. Адже має радість від того, що допомагає людям.
Приємно, що вона ще й наша постійна читачка. А вподобала сторінку для сімейного читання “Любисток”. Хвилюють та розчулюють її життєві історії. Окрім того, зауважила, вони ще й повчальні, бо герої публікацій у важкий час не опускають руки, долають труднощі, виховують дітей та дбають про достаток і затишок в оселі.
– Це так важливо для жінки, коли чоловік її підтримує в усьому, ще й розділяє домашні клопоти, – продовжувала Олена Миколаївна. – Якраз такий мій Коля. Відтоді, як познайомилися на весіллі моєї сестри, то не розлучаємося. Збудували дім, радіємо з того, що самі не залишилися, як діти виросли. Син Андрій привів невісточку Галинку, якою ми не натішимося. Та й донька Світлана не так далеко від нас із сім'єю проживає — у Пасічній.
А ще, запевняє, ніколи із чоловіком не нудьгує, бо він вправний гармоніст. Намагається навіть у будень створити святковий настрій.
– Пам'ятаєте, як понад сорок років тому, коли ще були молодими, то гості на сільському весіллі веселилися, витанцьовуючи під гармоніку та бубен? Нині у нашій родині стало сімейною традицією ось так святкувати празники, і зимові, що от-от прийдуть в гості.
– А хто ж тоді на бубоні музикувати уміє? Онуки? – запитую.
– Настя з Владиславом залюбки співають щедрівки, колядки, а я підібрала для себе найпростіший ударний інструмент. Вгодила чоловікові, бо каже, що бубен додає мелодії колориту і такту.
У рік Бика Олена Миколаївна побажала нашим читачам стати щасливішими, заможнішими, і головне – бути здоровими. А диво, на яке так очікуємо, упевнена вона, легко створити своїми руками.