У дворічному віці Толя опинився у Будинку дитини. З тих пір до хлопчика навідувалися різні тітки, називаючи себе мамами, проте жодна з них так і не наважилася прийняти його у свою сім’ю. І Толя уже зневірився, що матиме він дім та турботливих батьків. Та все ж хлопчик покинув сиротинець, — є у нього не лише батьки, а й ще двоє рідних братів, зустріч з якими  стала несподіваною.

Та й зрештою,  Вікторія Заніцька, яка стала мамою для Толі,  зізнається, гадки не мала, що виховуватиме з чоловіком Романом аж троє синочків. Адже коли заміж вийшла, то мріяла лише про донечку.
Минали роки, але діточок подружжю Бог так і не послав. Зажурену Вікторію втішав чоловік. І вона з ним погоджувалася, бо у сиротинцях чимало хлопчиків та дівчаток страждають, чекаючи своїх маму й тата. І невдовзі подружжя в службі у справах дітей переглядало анкети сиріток. «Коли я побачила фотографію Толі, то відразу зрозуміла, що він наш син. Просто копія Романа у дитинстві, —  розповідала Вікторія Заніцька. — Та й мій чоловік теж був здивований такою схожістю. Протягом тижня, день у день, навідувалися до шестирічного Толі, щоб звик до нас, а коли  повірив, назвавши мене мамою, а Романа татом,  — запропонували поїхати з нами. Якраз 19 березня минуло два роки відтоді, коли Толя переступив поріг нашого дому, а нині він уже другокласник».
Можливо, подружжя виховувало б та тішилося б єдиним сином, якби не телефонний дзвінок, який спочатку розтривожив Вікторію, бо ж її чоловік був на заробітках. Із соціальної служби повідомили жінці, що молодші брати Толі теж не обминули сиротинця. І запитували, чи  не погодилися б вона з чоловіком узяти на виховання ще їх,  двох хлопчиків?
Ця новина Вікторію  не лише  ошелешила, а й додала безсонних ночей. Не відразу вона наважилася розповісти чоловікові про свої наміри поповнити  сім’ю і спочатку вирішила порадитися зі своєю мамою Світланою Михайлівною. Адже знову життя намагається внести свої корективи. Та чи погодиться  сприйняти їх? Вікторія вагалася. Але усі сумніви зникли, коли вона зателефонувала до матері в Італію.  «Мені хотілося б, щоб хлопчики зростали у нашому домі», — сказала доньці Світлана Михайлівна. І пообіцяла приїхати, щоб познайомитися з Юрою та Вадимом.
— Мама мене виховувала сама,  нині уже розумію, як їй було нелегко, — продовжувала Вікторія. — Але вона зуміла за півтора року збудувати добротний дім і у зрілому віці поїхала на заробітки в Італію, бо не все їй вдалося  облаштувати у нашому помешканні. А звістка про поповнення у сім’ї її неабияк втішила.
Та й чоловік, коли почув про братів Толі, запевняв дружину, що дітей ні в якому разі не потрібно розлучати. Утрьох — подружжя та Світлана Михайлівна — поїхали до Юри і Вадима. А сирітки, здавалося, чекали на них й відразу запитали: «Коли ми поїдемо додому?»
Однак з молодшими братами Толі  Вікторії спочатку було важко упоратися. Вони не лише бешкетували, а й намагалися усе розтрощити й поламати. Довелося лагодити пральну машину і телевізор, комп’ютер та мікрохвильову піч. Тоді уже навіть терпіння луснуло у старшого брата. «Це ж наша справжня мама! Чому ж ви її не слухаєте?» Таки вдалося вплинути старшому братові на Юру та Вадима. Нині хлопчики бережно ставляться до побутової техніки і намагаються батькам допомагати в усьому, що їм під силу. А може, через те, що підросли, бо ж вони  — майбутні першокласники.
Дитинство у недавніх сиріт не лише безтурботне, а й наповнене безліччю сюрпризів. Чекають приїзду тата, а він більше ніж півтора місяця не може витримати без синів і поспішає додому, аби їх обійняти, з ними поспілкуватися. А бабуся теж не забуває про онуків — часто їм передає посилки з іграшками, одягом та солодощами.
Уже встигли переконатися хлопці, що літо – багате на цікаві подорожі й враження. Їхні батьки знову планують поїздку у Карпати, на річку з ночівлею. «У нашого тата є човен, намет, та спальні мішки», —  хвалиться Толя.
Зуміло подружжя Заніцьких повернути щасливі роки дитинства трьом братам. І вони завдяки турботливим батькам уже й не згадують про пережите. Дітей не тривожить майбутнє. Бо упевнені, що справжні мамо й тато їх ніколи не покинуть.