Уже півстоліття Любов та Юрій Тракало у взаємному мирі, злагоді, любові та турботі долають шлях, розпочатий на весільному рушничку. Така довга, ще й щаслива спільна дорога пліч-о-пліч випадає не всім. Не інакше, вважає подружжя, Всевишній свою милість проявив до них.

Позаду багато яскравих пам’ятних подій. У золоту мудрість визрів їхній життєвий досвід.
Пригадали, як уперше випадково зустрілися у 1967 році у селищі Козова Тернопільської області. Запала у серце Юрія струнка життєрадісна білявка, а дівчині теж сподобався чорночубий веселий парубок.
Перш ніж піти життєвою стежкою разом, зустрічалися, придивлялися одне до одного. А ще їхнє кохання випробуване розлукою. Проводжала Люба свого судженого в армію та два роки його вірно чекала. Закінчила Харківський технікум легкої промисловості.
Як повернувся коханий, то 16 січня 1971 року побралися. Юрій вирішив стати військовослужбовцем, його направили служити до Німеччини, потім у Киргизстан. Люба, як любляча дружина, завжди була поряд з ним. А у 1990 році за направленням приїхали в Хмельницький.
Юрій Тракало сумлінно виконував свої військові обов’язки, ставився до солдатів, як до рідних синів — строго, але із розумінням і добротою.
Завжди мріяла Любов Іванівна, щоб доньки отримали вищу освіту і все для цього зробила. Так воно й сталося.
Із гордістю та теплотою подружжя розповідає про своїх дітей. Доньки закінчили музичну школу, кожна обрала професію до душі. Старша Олена вийшла заміж за Олександра Андрощука. Вони — прикордонники. Захистили кандидатські дисертації, мають наукові та військові звання.
А середня донька Віра стала дружиною Юрія Найди. Обоє викладачі — музиканти. Також захистили кандидатські дисертації, мають наукові звання. А ще разом виступають у творчому дуеті.
Молодша Тетяна облюбувала медицину. Її чоловік Дмитро Лукіянчук, як і вона, теж лікар-отоларинголог.
Мріялося і донькам про такі стосунки зі своїми половинками, як у батьків, побудовані на взаєморозумінні та любові, тож вони у своїх сім’ях плекають ці вічні цінності.
16 січня 2021 року подружжя відсвяткувало золоте весілля. Свято підготували їхні діти, вклавши часточку своєї душі та любов до батьків. Усе вражало ювілярів, починаючи від оформлення зали до виїзної весільної церемонії з пелюстками троянд, весільними рушниками та обручками. І як півстоліття тому, молодята кружляли у вальсі та були неймовірно щасливі. Ще й діти здивували золотих ювілярів чудовим весільним подарунком — вручили путівку у санаторій до Трускавця.
– Ми, доньки, безмежно вдячні своїм батькам за щасливе дитинство, насичену юність і надійне плече в дорослому житті, — зауважила Віра Юріївна. — За те, що зростали ми у атмосфері любові та розуміння. — Бажаємо батькам, щоб вони були здоровими та щасливими. Нехай щастя в їхніх серцях квітне, дарує тільки світлі та яскраві моменти, а спільно прожиті роки хай будуть схожі на справжнісіньку казку.
У клопотах, роботі, хвилюванні за дітей збігало життя подружжя. Разом турбувалися про добробут сім’ї, разом переборювали труднощі, раділи успіхам доньок.
А найбільше втішає те, що у них велика родина, ще й усі у ній не цураються один одного, живуть дружно та весело. Саме це і є золото їхнього життя. “Мій брат Анатолій проживає у Москві з дітьми та онуками, — розповідає Любов Тракало. — Із ним у нас гарні стосунки. А в чоловіка є сестра Ніна. Із Чорткова часто приїжджає з родиною до нас у гості”.
Хоча обом уже за сімдесят, проте дотримуються активного способу життя. Займаються господарством на дачній ділянці, допомагають дітям виховувати онуків. Їх у подружжя п’ятеро — Єлизавета, Марія та Іван, Софія та Діана. Ще Любов Іванівна захоплюється фітнесом, дивує чудовою фізичною формою, а Юрій Корнійович, як завжди, підвозить дружину на своїй улюбленій машині.
Вони радіють яскравим барвам життя, дарують одне одному щиру любов та підтримку. І, звісно, вдячні долі за щасливе подружнє довголіття.