І гадки не мав Михайло Мокляк, що справою його життя стане соломкарство. А він сіятиме жито, яке квітуватиме біля батьківської хати у рідному селі Іванівка.

Зібравши врожай, чаклуватиме над своїми виробами. Із житньої соломки, простого на перший погляд матеріалу, створюватиме прекрасне намисто чи неповторні головні убори — капелюшок або бриль. І ними, декоративно-ужитковими речами, захоплюватимуться та милуватимуться відвідувачі на багатьох виставках.
Адже у шкільні роки Михайла заполонили геть інші мрії — уявляв себе на великій сцені з переповненою залою глядачів. Хлопець дивував артистичністю, залюбки поспішав на репетиції до сільського клубу, зачаровував співом глядачів та вправно танцював.
Раділа Ганна Кузьмівна, що її єдиний син – неабиякий помічник, старанно навчається у школі, ще й талантами не обділений.
Спочатку юнак закінчив Кам'янець-Подільське культосвітнє училище, а після служби в армії став студентом Київського інституту культури. І несподівано для себе облюбував бандуру. Опанувавши гру на цьому давньому та оригінальному інструменті, вирішив спробувати себе в ролі професійного музиканта. Він, учень відомого професора і композитора Сергія Баштана, отримав запрошення до державної капели бандуристів. Із гастролями побував у різних куточках країни. Незабутні враження залишилися і від зустрічей із Ніною Матвієнко, Михайлом Поплавським, спілкувався також із Анатолієм Солов'яненком та Назарієм Яремчуком.
Однак шляхи Господні незвідані. Сумна звістка із села змусила його зі столиці повернутися на Славутчину. І Михайло, як вдячний син, поспішив до неньки, аби її, тяжкохвору, доглянути.
Розпрощавшись із кар'єрою музиканта, вирішив опанувати соломоплетіння. Цю мрію виношував ще зі студентських часів. Тоді в Києві, на Андріївському узвозі, де можна купити що завгодно, милувався виробами із природних матеріалів. Найбільше припали до душі сплетені із соломи, бо привертали до себе увагу оригінальністю та красою.
Хоча знав, що шлях до опанування давнього ремесла буде нелегким, тривалим та кропітким, та все ж не полишив свій задум. Наполегливо шукав посібники, спеціальну літературу, аби почерпнути знання. А ще часто вирушав у далеку дорогу, щоб зустрітися із відомими майстрами. І, на диво, вони радо ділилися своїми секретами. А Марію Кравчук із Волині, відому не лише в Україні, а й у світі, вважає своєю наставницею.
Ще чимало корисного Михайло Антонович дізнавався на всеукраїнських симпозіумах. Творчість — завжди пошук, прагнення до самовдосконалення, – зауважує майстер. І йому довелося застосовувати різні техніки соломоплетіння, аж допоки не створив свою, авторську. Скажімо, у виготовленні українського бриля є чимало таїни та загадок, які, хоча не відразу, та все ж вдалося осягнути йому. І народний умілець втішений тим, що його сплетений виріб уже довершений та бездоганний.
Завше прагнув Михайло Антонович передати свої знання та вміння учням. Попри зайнятість, він, коли обіймав посаду директора Славутського будинку культури, знаходив час проводити заняття в гуртках із соломо- та лозоплетіння. Зумів підкорити дитячі серця своєю майстерністю, а вихованці потішили його успіхами — не раз виборювали перемогу на різних конкурсах.
Щоправда, узятися на професійному рівні за таке ремесло, яке вимагає багато зусиль, терплячості, не кожному під силу, лише небагатьом. І це вдалося Михайлу Антоновичу. Він продовжує створювати солом'яні шедеври. І від плетива, наче зітканого з променів сонця, – квіткових композицій, ваз, шкатулок чи янголів та різних аксесуарів — очей не відірвати. Бо ж доробок майстра вражає витонченістю й неймовірною красою. А ще, безперечно, солом'яне диво Михайла Мокляка дарує радість людям.