До Олени Добровольської завітала не сама, а з працівниками соціальної служби. Хоча пенсіонерка й не чекала гостей, але рада усім, хто її не забуває. Господиня, усміхнена та привітна, запросила у свою затишну оселю, що сяяла чистотою.
Директор територіального центру соціального обслуговування Ольга Пещанюк, завідуюча відділу допомоги вдома Леся Козіян спілкувалися з літньою жінкою, розпитували про життя-буття. Звісно, переглянули й сімейний альбом, у якому кожна світлина має свою історію, про яку захопливо розповідала господиня. Згадуючи молодість, пенсіонерка дивується: коли тії літа так швидко збігли?
Однак не вірилося, що Олені Григорівні, жвавій та бадьорій, минуло уже дев’яносто років. Відразу ж цікавлюся секретом її довголіття. А він простий. Займається фізичними вправами, що ретельно продумала сама. І цього непохитного правила дотримується щодня. Фізичні вправи, які продемонструвала господиня, нелегко виконати навіть значно молодшим. Адже, упевнена Олена Григорівна, малорухливість вкорочує віку. А ще пенсіонерка відновлює життєву енергію, читаючи та перечитуючи книги із домашньої бібліотеки — придбані нею та подаровані її вихованцями.
Хоча, зауважує Олена Григорівна, у молоді роки через безмір справ їй ніколи було вгору глянути. Домашніх клопотів не бракувало, бо виховувала двох дітей. Та й педагогічна робота вимагала чималих затрат часу, розуму й серця.
Коли донькам Ірині та Тетяні довелося обирати життєву стежку, то спинилися на вчителюванні. Хотілося б Олені Григорівні, щоб котрась із них поряд була, але обидві проживають у Києві та вже самі пенсійного віку.
Як овдовіла, то не відчувала себе самотньою, бо навчала учнів та виховала не одне покоління, заслуживши повагу й любов у своїх вихованців.
Коли, у вісімдесят років, вийшла на пенсію, то здавалося, що усі про неї забули. Однак невдовзі Олена Григорівна збагнула, що помилилася. Керівники із соціальної служби подбали, аби у колишньої вчительки з’явилися помічниця.
Самотужки справитися із нескінченними повсякденними клопотами, зауважує Олена Добровольська їй уже не під силу. І завжди радіє приходу соціальної робітниці Леонтини Олійник. Вправна та відповідальна піклувальниця допоможе пенсіонерці впорати хатню роботу, оформити різні платежі, придбати необхідні продукти та ліки. А найголовніше, запевняє Олена Добровольська, чуйна, розуміє її з півслова, турбується про неї як рідна донька. Не шкодує ані сил, ані часу, щоб допомогти ще й у дні, не передбачені графіком.
Вдячність підопічних, зауважує Леонтина Миколаївна, завжди втішає. Для неї це найвища винагорода. Уже понад двадцять років присвятила цій нелегкій виснажливій роботі. Хоча попервах траплялося, що руки опускалися, відчай охоплював. Все ж старалася знайти підхід до кожного підопічного.
– Адже літні люди знають ціну нелегкого хліба, бо тяжко працювали, виховували дітей, – продовжувала Леонтина Миколаївна. – На них покладали усі надії та сподівання, але з різних причин самотньо доживають віку. Хоча в кожного свій тягар долі, але однаково потребують доброго слова, підтримки та розуміння...
На обліку в Дунаєвецькому територіальному центрі соціального обслуговування перебуває 508 чоловік, яких обслуговує 38 соціальних робітників.
– На жаль, серед підопічних є хворі та немічні. Їм несила вийти з дому, – додає директор центру Ольга Пещанюк. – Соціальний робітник залишається єдиною розрадою та зв’язковою з навколишнім світом. І мені найприємніше чути слова вдячності про своїх підлеглих, які відповідально ставляться до покладених на них обов’язків...
Часто самотнім людям не вистачає родинного тепла. Тоді їм світ немилий. І навертають їх до життя, додають радості, дарують надію працівники соціальної служби. Нелегка ця місія милосердя, але така потрібна.
Gismeteo 
