У давніх дівочих мріях Олена бачила себе в оточенні школярів. Однак не думала і не гадала, що вчителюватиме у сільській школі. Та й не сподівалася, що стане багатодітною матір’ю, а цю нелегку ношу виховання чотирьох доньок та сина розділить чоловік Петро Ільчук.
– Мій тато був військовим фельдшером, – розповідала Олена Михайлівна. – Тож у дитячі роки разом із батьками доводилося декілька разів змінювати місце проживання. – Переїжджали у різні куточки України, побували і в Польщі. А це відповідно інші школи, класи, друзі...
Проте школярку кардинальні зміни у житті не лякали, бо їй було легко налагодити контакти не лише з однолітками, а й з учителями. Це, мабуть, і стало поштовхом для вступу в Тернопільський педагогічний інститут.
Навчалася Олена, чекала на державний розподіл, але після закінчення вузу деканат порекомендував самотужки шукати роботу. Ось так несподівано дівчина опинилася на периферії Хмельниччини, в селі Печиводи. Після міської метушні їй здалося, що потрапила в райський куточок. Милувалася колгоспними садами, які тягнулися вздовж дороги, мальовничим берегом річки Корчик, на якому стояла школа. Усе це припало до душі міській жительці.
Раділа, коли директор школи, окрім годин географії та біології, запропонував ще пів ставки педагога-організатора. Подбав і про житло для молодої фахівчини.
Майже два роки квартирантка з господинею жили, все було до ладу. Після закінчення уроків Олена, яка опанувала непростий сільський побут, поспішала допомогти хазяйці по господарству та на городі. Невдовзі познайомилася з майбутнім чоловіком Петром, який працював у місцевому колгоспі електрозварювальником.
Пішла у невістки. І свекруха Галина Борисівна, і свекор Василь Петрович прийняли її як рідну доньку.
Діти росли-підростали, шукали свою самостійну стежку в житті. Старша Валентина закінчила Київський педагогічний університет імені Драгоманова. Працювала у школі, згодом вийшла заміж за односельця Миколу. Нині доглядає двійко діточок – Олександру та Микитку.
А от донька Ганна пішла по дідусевих слідах — стала військовослужбовцем (на фото). Хвилюються батьки за неї, бо вона командир роти, лейтенант Збройних сил України, несе службу у відрядженні в ООС. А син Василь, закінчивши технікум, відслужив у Нацгвардії, та нині, як і багато його друзів, поїхав на заробітки до сусідньої Польщі.
Молодші дівчатка Єлизавета та Вікторія – учениці місцевого опорного закладу Берездівського ліцею. Вони ще займаються в місцевій школі мистецтв вокалом та малюванням. До речі, старші сестри та їхня мама Олена Михайлівна були активними учасницями народного фольклорного колективу “Шагівлянка”, відомого на теренах Хмельниччини.
Обидві школярки займаються футболом, а Єлизавета цьогоріч захищала честь збірної Хмельниччини на змаганнях, що проводилися в Києві.
Ціла шухляда грамот і дипломів зі спортивних змагань та мистецьких конкурсів — це теж заслуга батьків, які виховали старанних і працьовитих дітей.
Коли збираються разом, то є що сестрам та їхньому брату згадати. Адже батьки з радістю відпускали своїх дітей на відпочинок. Ганна побувала у кримському “Артеку”, що біля Ведмідь-гори, в “Молодій гвардії”, в Одесі. А Валентина двічі відпочивала у “Чайці” в Кам’янець-Подільському районі. Якраз тоді відбувалися зйомки фільму “Тарас Бульба”. На згадку залишилося чимало фотографій із друзями на фоні декорацій до кінокартини.
Незабутні спогади залишилися й у Василя. Бо ж підрозділу, в якому він служив, довелося кілька місяців зніматися в масовці батальних сцен у фільмі “Крути 1918” (на фото). І жартує з молодшими сестрами, промовляючи: “Валя бачила, як знімається фільм, я був у епізодах, а тепер ваша черга стати головними героїнями”.
Хто знає, в Єлизавети та Вікторії ще усе попереду.
Ні разу не пожалкувала Олена Ільчук, що доля завела її в село. Та й майже за тридцять років подружнього життя переконалася — у виборі не помилилася. За чоловіком, стверджує, як за кам’яним муром. Донечкам і синочку дісталося багато не лише маминої уваги та любові, а й татової турботи. Адже Петро Васильович заміняв дружину в декретних відпустках. Підтримав, щоб вона продовжувала працювати на педагогічній роботі, в яку вкладає часточку своєї душі. Погодьтеся, не кожен чоловік здатен не таке.
У Олени та Петра Ільчуків – повне взаєморозуміння і повага одне до одного. Тому подружжя для своїх доньок і сина стало справжнім взірцем. А в домі, де повсякчас панує затишок та злагода, діти зростають щасливими та вдячними батькам за їхню невтомну працю.
Gismeteo 
