Світлина 1912 року.

Крейсер “Варяг”. Скільки історичних повідомлень, свідчень, легенд, віршів, пісень стосуються цього легендарного корабля, який був затоплений у корейському порту Чемульпо силами самого екіпажу під час російсько-японської війни 1904-1905 років. Героїчний вчинок полягав у тому, що замість полону екіпаж вибрав неординарне рішення.
Хмельничан ті далекі події пов’язують тим, що у нашому місті проживає внучка члена екіпажу крейсера “Варяг” – Жаруна Луки Івановича. Це Ольга Савівна Дробот, викладачка місцевого університету. Правда, участь у затопленні крейсера Лука Іванович не брав. Саме тоді він долав відстань із Владивостока до рідного Вишнополя, що на Черкащині.

Про можливість війни із далекосхідним сусідом говорили давно. Лука Іванович навіть був дещо розчарований тим, що легка перемога, яка мала дістатися Росії, обійдеться без його участі. Та не так сталося, як гадалося. Росія отримала нищівну поразку у війні, до Японії відійшли острови Ітуруп, Кунашир, Шикотан, Хабомаї і південа частина Сахаліну. Повертатися на попереднє місце служби після відпустки стало нікуди. У Росії вчинок капітана “Варяга” вважався героїчним. Сам цар Микола II забажав зустрітися із членами екіпажу, що залишилися в живих, їм вручили подарунки, серед яких золоті кишенькові годинники з ланцюжком. Лука Іванович дуже гордився годинником і користувався ним в урочистих випадках. На царському прийомі Лука Іванович познайомився із чудовою дівчиною Домінікою Фомівною, з якою незабаром і побралися.
Новим місцем служби Жаруна став Чорноморський порт Очаків, а новий крейсер мав назву “Імператриця Марія”. І все б нічого: гарний крейсер, гарне жалування. Та червоний заколот 1917 року сплутав багатьом карти. Лука Іванович не захотів служити новій владі і переїхав з дружиною в Одесу. На збережене жалування вони придбали невеличкий кафе-бар “Нептун запрошує”. Звиклий до праці Лука Іванович і тут добивається успіху. Бар став приносити дивіденди, а сім’я Жарунів натхнення і задоволення. Та зовсім не цього прагнула нова влада. Податки, рекет, побори зводили нанівець зусилля підприємців.
На сімейному зібранні, на який запросили ще трьох братів, вирішили об’єднатися і повернутися в рідний Вишнопіль. Четверо братів могли протистояти дрібним бандитам, та не владі. Залякуваннями і поборами їх схилили до створення ТОЗу “Товариство по обробітку землі”. Головою товариства обрали найбільш чесного, справедливого і грамотного серед його членів – тобто Луку Івановича. Згодом ТОЗ трансформувався в колгосп “Червоний сівач”. На посаді голови Лука Іванович працював до початку війни. На диво, німці не зачепили своїми каральними акціями ні Луку Івановича, ні його сім’ю. Окупацію Лука Іванович переживав боляче. Похитнулося здоров’я, а голод 1947 року подолати не зміг.
Лука Іванович не мав радянських нагород... В траурній похоронній процесії одна з дівчаток несла портрет Жаруна, а друга – безкозирку з надписом: “Крейсер “Варяг”.