Вони такі різні за характерами і за зовнішністю, проте всі однаково найдорожчі, найлюбіші. Саме вони — сенс, ба, власне  життя, щомиті — привід для щастя. П’ятеро донечок — найбільша втіха Тетяни Ворфоломеєвої з Голозубинець, що на Дунаєвеччині, а ще — двійко онучків. Чоловік, яким, гордиться жінка, жодного разу за більше як два десятки років, окрім як сонечком, дружину не назвав.

Привітно зустрічає мене господиня дому Аліна Байдаченко, а поряд — шестеро дітей. Усі такі гарненькі, милі та охайні, навіть не віриться, що їх виховує лише мати.

Минуло вже шістдесят років, як поєднали свої долі Михайлина і Станіслав Вітковські. У взаємній любові, злагоді та турботі торують вони життєву стежку. Розповідаючи історію свого знайомства, дякують долі, що їх звела.

Не лише дорослих, а й школярів вражала витривалість і мужність Артемка Тулупцова. Попри фізичну ваду ноги хлопчик навчався у звичайній школі, навіть піднімався східцями, бо призвичаївся ходити навприсядки. Не зважав, коли цікаві перехожі зупиняли на ньому погляд, не ображався, що його називали «жабеням». А що тут вдієш, адже Артемко не ходив, а стрибав.

Тут нікому не відмовляють у допомозі. Зневірені та пригнічені безвихіддю знаходять розраду чи слушну пораду.
— Проект «Долоні» Хмельницького обласного благодійного фонду «Карітас» спрямований на підтримку багатодітних сімей, одиноких матерів, дітей-сиріт, вагітних жінок та осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах.