Якби тендітній чорнявій дівчині родом із Діброви, що на Чемеровеччині, з товстою косою нижче пояса, колись сказали, що матиме троє дітей, серед яких будуть свої рідні та прийомні – не повірила б. Тоді, в юності, коли амбіції зовсім інші, Ірина Сидорук, студентка Чемеровецького медичного училища, про велику, а тим паче, прийомну родину, не думала зовсім.
Жінка відсвяткувала 25-річний ювілей медичної роботи в стаціонарі Дунаєвецької центральної районної лікарні. Як зізнається Ірина Вікторівна, пропрацювавши стільки років фактично на одному місці, не пошкодувала про це жодного разу,  хоча поїхала за направленням з училища, але полюбила свою роботу раз і назавжди. Напевно, таке однолюбство у чемерівчанки в характері, бо навіть з коханим чоловіком Олександром вони знайомі ще зі шкільної лави.

Дев’яносторічна Олена Форкун намагається не пропустити жодної служби Божої. Молиться щиро, вслухається у мелодії співів, які щоразу і бентежать, і просвітлюють душу. Поряд її чоловік — Василь Степанович. Він завжди супроводжує дружину до храму. А ще разом їдуть на базар, щоб продати городину, чи за покупками у крамницю. Василь Степанович сідає за кермо старенького «Москвича» і вирушає в дорогу. Щоправда, нині мандрівки подружжя обмежуються лише сільськими вулицями. «Як був молодшим, то намотував чимало кілометрів, — зауважує 92-річний пенсіонер. — Із дружиною часто до дітей навідувалися, та не ті вже літа для далекої дороги».

Коли батьки святкують дитині перший рочок народження, бажають рости здоровою і щасливою! На п’ять рочків — щоб гарно поводилася в садочку і готувалася до школи. На шістнадцятиріччя — удачі для вступу в інститут чи університет, щоб мати диплом і бути не гіршою інших… А в день весілля молодят — жити в мирі і любові, прожити сто літ — і не знати бід!

Публікація «Загублені в Африці», яку перечитав кілька разів, відтворила у моїй пам’яті давнє. Призабуте. Згадав городоцький ринок, великий гурт продавців і покупців. А ще перед очима постала старенька бабуся з темношкірим онуком. Тоді подумав: «Невже темношкірі вподобали собі Поділля і переселяються у наш край»? Ось що значить дружба, інтернаціоналізм, братерство!

У весняні дні, з наближенням дня Перемоги, усе частіше оживають  спогади  про воєнне лихоліття, додаючи  Тетяні Ямяк болю й туги. Її батько Василь Ґедзь пішов на фронт у червні 41-го року і не повернувся. Не пам’ятає, як він прощався зі своїми двома  доньками, а дружину просив, аби берегла їх. Це уже мама розповідала Тетяні, коли  вона підросла. А от часто у пам’яті воскресає 44-й рік, коли на її вулиці з’явилися німці, які уже втікали.