Коли в Летичевській селищній об’єднаній територіальній громаді «взяли курс» на остаточну і безповоротну ліквідацію поганих доріг, розпочати ремонт, за пропозицією голови громади Ігоря Тисячного, вирішили з непримітної маловідомої вулички на околиці селища, яка ще донедавна називалася Профспілкова, а сьогодні Героя України Івана Зубкова.

З тих пір, коли ім’я старшого лейтенанта, воїна-кіборга, який викликав вогонь на себе, щоб урятувати друзів і загинув під руїнами Донецького аеропорту, стало відомо не лише в усій Україні, а й усьому світові, вулицю, на якій проживають у Летичеві батьки Героя — Іван Іванович та Анастасія Петрівна, назвали іменем їхнього середнього сина, будинок № 50 став місцем  паломництва і поклоніння багатьох патріотів. Тут проводять уроки мужності місцеві школярі, сюди йдуть зі словами подяки і втіхи земляки Героя-кіборга. Бо подвиг, який здійснив Іван Зубков — власною смертю врятувавши життя друзям — хрестоматійний.

  Не буду розповідати подробиці Іванового подвигу — він відомий усім. І наша газета розповідала про нього, розповідала й про те, як п’ятитисячне море подолян — Іванових земляків, зустрічали у квітучий сонячний травневий день 2015 року труну із тілом Героя, яке лише через чотири місяці після смерті прибилося до рідного порогу, завдяки експертизі ДНК. Повідаю лише про деталь, яку відкрили ми, завітавши до батька Героя, яка, як то мовиться, на грані фантастики чи містики і про яку розповів Іван Іванович (Анастасія Петрівна, на жаль, на той час була в лікарні. Що поробиш, таке горе — загибель сина, здоров’я нікому не додає).
— Коли Іван закінчував десятирічку і треба було «виробляти» паспорт, він завітав у районне фотоательє, де майстер, крім традиційної фотографії 3х4 запропонував синові зробити його світлину в повний зріст, — розповідає Іван Іванович. — Син був, що називається фактурним хлопцем: займався спортом, був не по роках фізично розвиненим. І от фотограф хімічним реактивом  зробив підпис під негативом майбутнього знімка, як робив, мабуть, не раз. Однак він не підписав його Іван Зубков, а написав чомусь — Ваня... — кіборг.
Тоді вже з’явився культовий фільм «Термінатор» із Арнольдом Шварценегером в головній ролі, тож цей кіногерой вочевидь чимось нагадав фотографу нашого сина. Ми, ясна річ, не надали значення тому дивному підпису, бо й слово кіборг тоді, чесно кажучи, не було таким поширеним. Тож фотографія двадцятип’ятилітньої давнини із підписом «Ваня-кіборг» лежала довгий час у фотоальбомі серед десятків інших Іванових знімків аж до трагічних подій зими 2014-2015 років. І коли вже Іван — командир взводу аеромобільних військ — потрапив в Донецький аеропорт і слово кіборг стало означати незламний воїн-захисник, ми з дружиною були шоковані. Виходило, що простий фотограф із районного ательє, ні імені, ні прізвища, якого ми уже і не згадаєм, напророкував долю нашому сину, підписавши хімічним реактивом  негатив його світлини у далекому 1984 році — «Ваня-кіборг».
...Дивлюся як крізь сльозову поволоку повняться гордістю очі батька — повного синового тезки. Гордо тріпоче поруч батька синьо-жовтий прапор на балконі їхнього будинку на вулиці імені середнього сина — Івана Зубкова. Вірю, переконаний, знаю — цей прапор розвіватиметься вічно. Як вічне небо над головою, вічний хліб на столі, вічний рід український, за який поклав голову лейтенант Збройних сил України, Герой України Іван Зубков.