Хоч минатимуть роки, а біль, який пережили ліквідатори аварії на Чорнобильській атомній, їхні сім’ї, близькі їм люди, не відпускатиме. Ціною власного життя, здоров’я чорнобильці приборкували атомну стихію, приймали її невидимі удари, аби захистити інших від цієї страшної біди.

14 грудня – день, коли над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС завершили будівництво саркофага, в Україні вшановують пам’ять усіх учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Силами 600 тисяч ліквідаторів за 206 днів була зведена перша захисна споруда, яка дозволила пом’якшити згубний вплив атому, що вийшов з-під контролю.
–  Наш обов’язок – пам’ятати про тих, хто для всього світу став прикладом мужності, самовідданості, високого професіоналізму, – каже голова Віньковецької організації Всеукраїнської ГО «Союз Чорнобиль України» Микола Цибулько.
Представники організації поклали квіти до пам’ятного знака ліквідаторам у селищі, а затим довідалися до домівок тих чорнобильців, які за станом здоров’я не змогли взяти участь у заходах. Передали подарунки, поспілкувалися, щоб підтримати бодай добрим словом.
На Віньковеччині проживає 65 ліквідаторів аварії на ЧАЕС, 13 із них інваліди
І категорії. Щоб не відчували себе забутими, щороку Микола Цибулько разом з колегами намагається заготовити та сформувати продуктові набори для членів їхньої організації. Та насамперед, каже,  вони потребують уваги, щирого слова.

Відтак зародилася ідея подарувати храмам ікони Спаса Чорнобильського, аби всі, хто відвідує церкву, могли у щирій молитві згадати тих, кого називаємо ліквідаторами. Власноруч вирішили обрамити зображений на полотні образ Спаса Чорнобильського та створити ікону. І нині вона вже є у багатьох храмах Віньковеччини.
А напередодні вшанування учасників наслідків на Чорнобильській АЕС віньківчани подарували ікону Свято-Кафедральному Собору в Хмельницькому. Представники колишніх районів області та віньківчани взяли участь у панахиді за чорнобильцями. А потім разом з голової обласної орагнізації «Союз Чорнобиль України» Володимиром Якимчуком мали змогу згадати їх, поспілкуватися у товаристві людей, яких об’єднує ємне слово – ліквідатори.