Надрукувати
Категорія: Новини
Перегляди: 6918

На півдні Дунаєвецького району є маленьке село з гарною назвою Чимбарівка. Високі, стрункі тополі ніби охороняють його спокій і затишок. Зелені сади буяють біля кожної хати. А через усе село ростуть вузькою стрічкою лісові дерева, що тут називають Корчі.

Привітні, роботящі люди живуть в Чимбарівці. Та, на жаль, з кожним роком все більше й більше порожніх хат у селі. Свого часу багато молодих виїхало у ближні й далекі міста. Майже ніхто з них назад не повернувся, лише навідувалися до батьків у гості. Та й батьки вже рідко у кого із нашого покоління живі.
Але людська пам’ять і душа летить, як птаха, до рідного порога. Тільки би притулитися до рідної хати, посидіти на дорогому подвір’ї. А ще — коли є брати і сестри — це подвійна радість.
Тож вирішили наші односельці-земляки зустрітися у рідному селі. Багато зусиль приклав до організації зустрічі Анатолій Щербатий, який нині проживає у Чернівцях. Його ініціативу підтримали усі. А допомагали Анатолію Галина та Валентина Тетеріни, Ганна Литвинюк і місцеві молоді вчителі Валентина Прушинська та Міля Бердник. Непросто зібрати земляків, які нині в Хмельницькому, Шепетівці, Чемерівцях, Чернівцях, Вінниці, Кам’янці-Подільському, Києві, Сумах, і в далеких Греції, Італії, Росії...
Сільські люди, на яких нині, власне, й тримається село, прийшли сім’ями.
Такого свята в Чимбарівці ще не було. Найняли музик і кухню. Сценарій склали. Радощам, приємним сюрпризам не було меж.
Першим узяв слово уродженець села, нині шанований лікар з Він- ниці Станіслав Каїтанович Щербатий. Хвилиною мовчання пом’янули всіх односельців, хто вже пішов за межу.
У далекі 60-ті приїхала в село за направленням з Шепетівщини молода вчителька Ніна Іларіонівна. На цю зустріч прийшли її перші учні, яким вже нині по шістдесят п’ять... І кожному вчителька нагадала, яким він був... Низький уклін Вам, Вчителько, за добрі слова.
Кожен хотів виступити, щось згадати. Лунали пісні, багато читали віршів, згадували кумедні історії.
Домовилися зустрічатися щороку.
Під враженнями від цього свята я написала вірш, який присвячую землякам.
Родинного вогнища рідне тепло
Покликало всіх на гостину.
Найкраще для нас, найрідніше село
Справляло свої іменини.
Летіли ми: зблизька, а хто іздаля.
Летіли ми, як до гніздечка лелеки.
Зібрала тут нас найдорожча земля,
Зібрала, хоч зринули роки далекі.
Згадали дитинство своє  золоте,
І юність, що наче на конях, промчала.
Нехай Чимбарівка і далі цвіте,
Щоб довго в садах вона нас зустрічала!