Десятки мужніх, кремезних чоловіків не стримували сліз, і справа тут не у морозних поривах вітру, який обпікав  обличчя. Прихиливши коліна і пошепки читаючи молитви, вони гортали в пам’яті уривки спогадів.

Сьогодні вони згадують, вшановують і віддають честь йому. Вони — бійці 90-го батальйону 81-ї десантно-штурмової, які прихилили голови на могилі свого друга, товариша по зброї і побратима  — Героя України Івана Зубкова, ім’я якого гордо продовжує нести легендарний батальйон.
20 січня — особливий день у Деражні. Вже четвертий рік поспіль тут проводять пам’ятні заходи з вшанування захисників Донецького аеропорту, «кіборгів», які своїми життями, кров’ю і потом до останнього тримали передовий рубіж перед натиском ворога. Саме цього дня, у 2015 році, після 242 днів запеклих боїв за аеропорт, під його розвалинами героїчно загинули останні захисники, які назавжди вписали свої імена в історію боротьби України за свою незалежність.
Заходи розпочалися з покладання квітів  до дошки пам’яті героїв  АТО.  Бійці, волонтери, рідні військових та небайдужі краяни разом відвідали могили загиблих учасників АТО в місті Деражні та селі Нижнє, де похований Василь Григор’єв, вшанувавши пам’ять героїв. У залі Деражнянського будинку творчості дітей та юнацтва для учасників провели невеличкий концерт, а закінчилися заходи поминальним обідом.
«Ви — приклад для України, ви змінили серця багатьох. Ви змінили наші серця, бо завдяки вам ми стали волонтерами. Ви змінили бачення людей, вони рівняються на ваш приклад», — звертаючись до військових, сказала Мар’яна Сенчук, голова Деражнянського благодійного фонду «Мир та добро».
«Сьогодні день героїзму і трагізму. Героїзму, бо ми показали ворогу, як ми вміємо воювати, як ми готові стояти до останнього за кожен клаптик нашої рідної землі. Трагізму, бо 101 військовий віддав своє життя в ході оборони аеропорту, за мирне небо над Україною і її майбутнє. Це особлива дата, сьогодні ми вшановуємо мужність наших полеглих побратимів. Скільки ми їх пам’ятатимемо, стільки вони і житимуть у наших серцях», — каже підполковник Віталій Баранов. Віталій Анатолійович прийняв командування батальйоном у критичний момент, коли діючий командир Олег Кузьміних потрапив у  полон до противника.
Неможливо було залишитися незворушним, спостерігаючи за обличчями бійців, які дивилися концерт, підготовлений для них школярами. Коли на сцені маленька дівчинка зачитувала лист до солдата, кремезні чоловіки ловили кожне її слово і пропускали через себе. Сьогодні вони раді зустрітися разом, сьогодні вони плачуть і сумують разом, сьогодні вони згадують і віддають честь тим, хто був з ними разом у трагічні і найстрашніші дні й години.