Першими в понеділок увечері під вигуки «Дякуємо!» та «Герої», приїхавши кількома автобусами, ступили на рідну землю бійці хмельницького 8 полку спеціального призначення. Незважаючи на пізній час, їх урочисто зустрічали біля військової частини сотні хмельничан. А ранок середи подарував Поділлю зустріч із славними синами — хлопцями із 128 гірсько-піхотної бригади.
Вони повернулися із найзапекліших точок передової, з Дебальцевого. У відпустку. Аби, відпочивши, знову вирушити боронити рідну країну.
Нестримні сльози і радості, і одночасно смутку покотилися обличчями присутніх на хмельницькій площі Незалежності подолян, як тільки-но, безперервно сигналячи, заїхав сюди перший автобус з нашими солдатами. Керівництво краю, пересічні подоляни, рідні прийшли подякувати хлопцям. Їх зустрічали тепло і щиро: з хлібом-сіллю, шампанським і цукерками, з українською символікою, з квітами, роздавали кожному бійцеві молитовники. Їм гукали: «Дякуємо!». Їм співали Славень України… Бо — заслужили. Бо — справжні герої, дякуючи яким ми живемо під мирним небом.
…Сліз не стримують чоловіки. Теплі родинні обійми, щасливі вигуки «Нарешті», «Дочекалися» і рідне, стиха мовлене почорнілим від звіданого втомленим бійцем: «Додому?». Про війну говорити не хочуть ні безвусі хлопчаки, ні сивочолі старші чоловіки — палять цигарки, насолоджуються мирним повітрям. Без запаху пороху, без загрози смерті, без страху, відчаю, без безперервних обстрілів.
…Вони ще, присівши навпочіпки біля автобуса, на колінах позаписують адреси одне одного, бо зріднила їх ота безглузда проклята війна навіки. І, закинувши на плечі військові рюкзаки, розійдуться-роз’їдуться у різні куточки області до рідних домівок, до найдорожчих, до батьків, дітей, дружин, коханих. А після відпустки знову повернуться на службу. Бо в один голос запевняють: справжні чоловіки мусять боронити свою країну.
А ще приїхав з бійцями… маленький собачка. Дебальцівський, так його назвали, прибився до них вже давненько. Як мали його там залишити? Забрав один з хлопців до себе…
Gismeteo 
