Позитивні емоції під час війни дуже далекі від понять гуманності. І викликають їх насамперед події, які у мирний час однозначно засуджуються адекватним суспільством, незважаючи на релігійні чи моральні норми. Але це закономірно, адже ворог не з чаркою і пирогами прийшов, а вбивати, ґвалтувати, грабувати, знущатися, руйнувати, сподіваючись, що йому злочини минуться безкарно. Не минуться!
За два останні тижні Збройні сили України знищили за допомогою артилерійських і дев’яти мобільних установок HIMARS та подібних систем залпового вогню, наданих США і партнерами, понад три десятки складів боєприпасів «другої армії світу». А ще кілька штабів і вузлів зв’язку разом з офіцерами та обслуговуючим персоналом, скупчення військ і техніки, а також деякі важливі залізничні мости. Такий успіх дещо скоротив перевагу війська загарбника в артилерійських набоях, яка у десятки, якщо не в сотні разів перевершувала можливості наших захисників, і призвів до зриву наступу на Донеччині. Натомість бункерний сірий чоловічок наказав у відповідь завдавати ракетних ударів по наших містах та селах, і згадав про… переговори, на яких Україна має капітулювати.
Можна було б порадіти з того, що знищені боєприпаси вже ніколи не уб’ють і не покалічать сотні й тисячі українців як військових, так і цивільних, не залишать без даху над головою дітей, жінок і стариків, не спалять поля з жнивом і не знищать уже обмолочений хліб у зерносховищах. Тільки ось таку радість затьмарює усвідомлення того, що цей успіх у глибокому тилу ворога став можливим лише завдяки добрій волі керівництва країн-союзників, бо ж ніяких документальних зобов’язань щодо військової і фінансової допомоги у них перед Україною немає. І всі претензії та вимоги наших високопосадовців до партнерів щодо збільшення такої допомоги могли б залишитися й не почутими, як це було одразу після початку агресії росії.
Але ситуація, на щастя, для нас докорінно змінилася, а її результати вже бачимо на фронті. І є надія, що так буде й надалі. Якщо тільки ті ж високопосадовці своїми недолугими вчинками не погіршать її чи й навіть зруйнують домовленості про цю допомогу. А що такий негативний для нас варіант розвитку міждержавних стосунків цілком можливий, засвідчила минулого тижня переполохана метушня з приводу листа члена Палати представників Конгресу США Вікторії Спартц, яка народилася в Україні, до президента Джо Байдена з проханням надати пояснення щодо контактів з керівником Офісу Президента України Андрієм Єрмаком та звинувачень на його адресу. З усіх претензій конгресвумен найпереконливішими є заблоковані конкурси на посади керівників САП і НАБУ, а також призначення заступником глави Офісу Президента Татарова, підозрюваного у корупційних правопорушеннях.
Здавалось би, зважаючи на інтереси держави під час війни та на важливість співробітництва з таким стратегічним партнером, як США, варто було б таки провести ретельну незалежну перевірку фактів, викладених у листі, й за результатами розслідування, якщо звинувачення не підтвердяться, поставити крапку у цій справі, або ж, якщо вони підтвердяться, то прийняти відповідні кадрові рішення. Тим більше, що Спартц нічого нового не оприлюднила, адже про ці підозри неодноразово йшлося і в Україні, і за її межами.
Але натомість з’явилися звинувачення на адресу самої Вікторії Спартц у різних гріхах, висловлені, щоправда, зовсім не керівниками найвищого рівня. Та ця ситуація при будь-якому розвиткові подій може створити проблеми з постачанням зброї Україні не тільки із США, але й з інших держав, що неминуче призведе і до зростання людських втрат, і до погіршення ситуації на фронті, та й у державі загалом.
А ще минулого тижня сталася подія, яка неминуче вплине на подальшу ситуацію в Україні. Лідер Консервативної партії та прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон, якого у нас вважають одним із найбільших друзів України, подав у відставку з обох постів. Однією з низки причин такого кроку стало звинувачення його у порушенні карантину 15 і 20 травня 2020 року під час пандемії коронавірусу, коли він побував на вечірках за участі кількох десятків людей. І хоч Джонсон пояснив, що то були робочі зустрічі, і вибачився за порушення карантину, ні у партії, ні в суспільстві йому цього не забули і не пробачили. На відміну від України, де і політики, і високопосадові чиновники дозволяють собі будь-які забаганки, особливо не переймаючись тим, що це порушення етичних норм чи й законів. Та хто про це у нас пам’ятає? Україна ж – не Велика Британія. У нас пам’ять коротка. Тому, мабуть, Британія і Велика. А ми?
Олексій ТИМОЩУК, черговий оглядач «ПВ»
Gismeteo 
