Блекаут — чуже, незнане досі слово, яке вже своїм загрозливим звучанням викликає острах. Воно тепер у нашому вжитку стає звичним, як-от вода, хліб, тепло, світло. Вже, здається, навіть маленькі діти знають, що блекаут — це порушення звичайного режиму роботи всієї або частини енергетичної системи країни. І що, власне, це те, чого намагається досягти росія.
Ворог не може перемогти на полі бою, тому з усіх сил прагне знищити критичну інфраструктуру, цинічно її обстрілюючи. Він прагне занурити Україну в пітьму. Ось і останні масовані ракетні обстріли засвідчили, що окупанти будь-якою ціною хочуть завдати максимальної шкоди енергетичним об‘єктам, аби перетворити життя цивільного населення на пекло. Вони розраховують, що темрява й холод спонукають нас стати на коліна. Та диво дивнеє, ми ще більше розпрямляємо плечі, набираємося люті, яка додає нам сили. Віримо в те, що вистоїмо!
Ми вчимося жити без електроенергії, набираємося досвіду, прилаштовуємося до ситуаціі. І навіть, якщо нас чекає попереду найгірший сценарій — темрява на кілька діб, ми, хоча б психологічно, вже до цього готові. Звісно, важко уявити, як виживати мешканцям багатоповерхівок у Києві, приміром, чи Харкові, чи й Хмельницькому в такий складний період. Як спати в холодних квартирах, особливо, дітям? Наймудріше, звісно ж, чинять ті, хто шукає можливості перебути ці темні часи в сільській місцевості. Одне слово, кожен докладає максимум зусиль, аби порятувати себе і родину.
Маємо вистояти. Адже ворог лише й мріє про те, щоб зламати нас і домогтися перемовин, які потрібні йому лише як пауза у воєнних діях. Щоб, поновивши сили, піти на нас для остаточного загарбання.
Тому відступати нікуди. Мусимо пережити цю важку зиму. Віримо, що зможемо. Зокрема, й завдяки справді героїчній роботі українських енергетиків, які заслуговують не менше нашої подяки, ніж славні ЗСУ. Енергетичний фронт нині, вважай, на другому місці після бойового. І сповіщення від енергетиків не менш важливі, ніж повідомлення з поля бою.
Для знищення українського народу росія не гребує ніякими методами. Холод та темряву вона використовує як зброю. А 90 років тому радянська влада хотіла вбити українців голодом. Минулої суботи ми вшановували пам‘ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Мільйони українців заморено голодом. Немає смерті страшнішої…
Цьогоріч ми згадали їх під гаслом «Пам‘ятаємо. Єднаємося. Переможемо». Ця подія набула особливого значення під час повномасштабної російсько-української війни. Свічки в наших оселях горіли на підвіконнях не лише як доказ вічної пам‘яті, а як доказ нашої незламності. Президент України Володимир Зеленський сказав: «Українці пройшли через дуже страшні речі. І попри все зберегли здатність не підкорюватися та свою волелюбність. …Нас не зламати. Наш вогонь не згасне».
Примітно, що останніми днями парламенти Ірландії, Молдови та Румунії визнали Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. Також спільної згоди у визнанні Голодомору геноцидом дійшла й більшість політичних фракцій у німецькому Бундестазі.
А 23 листопада Європейський парламент ухвалив резолюцію про визнання росії державою-спонсором тероризму. Потопаючи в крові, Україна чекала цього рішення із самого початку повномасштабної агресії.
Умисні напади та звірства, вчинені російською федерацією проти цивільного населення України, знищення об’єктів цивільної інфраструктури, викрадення, зґвалтування, утиски, тортури, насильницькі депортаціі, інші серйозні порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права прирівняли до актів терору проти населення України та назвали воєнними злочинами.
Варто нагадати, що парламенти Литви, Латвії, Естонії, Чехії та Польщі ще раніше визнали росію та її режим терористичними.
А минулої п’ятниці у Варшаві під час засідання Парламентської асамблеї ОБСЄ голова делегації Верховної Ради Микита Потураєв заявив, що українська делегація бойкотуватиме роботу в ОБСЄ через її неспроможність ані виключити, ані призупинити повноваження країни-агресора (росії) в Парламентській асамблеї.
Інакше, як Організація з безпеки та співробітництва (ОБСЄ) може гарантувати захист тієї самої безпеки в Європі? Якщо, до того ж, окремі члени Асамблеї все ще продовжують вірити в можливість діалогу з державою-терористом?
Сьогодні, 1 грудня, не лише починається календарна зима, складність якої годі й уявити. Сьогодні — 31-а річниця проведення Всеукраїнського референдуму щодо проголошення Незалежності України. Власне, тоді й почався наш самостійний державний шлях. Та ми тішили себе ілюзіями, що так легко можна отримати незалежність. Більше того, певна частина населення продовжувала тяжіти до «старшого брата», не уявляючи життя без нього. І «старший брат» не хотів втрачати владу над нами. Сьогоднішня повномасштабна війна — тому підтвердження. В цій боротьби ми повинні вистояти. Тому будьмо міцними, як криця.
І нині, під час великої пітьми, бачите попереду промінь? Це — світло нашої Перемоги!
Gismeteo 
