Тиждень тому Україну знову обпекло великим болем: ворожа ракета поцілила у житловий будинок міста Умань. Загинуло 23 людини (ще 2 жінки вважаються зниклими безвісти). Серед загиблих — шестеро дітей. Як витримують наші серця цей невимовний біль? Де беремо силу? Залишатися на рідній землі, боронити її. Працювати, всіляко допомагаючи Збройним силам України. Мабуть, тому, що безмежно любимо свою Україну й так само безмежно віримо в нашу неминучу Перемогу.
Наступного дня після трагедії в Умані, 29 квітня, сталася «бавовна» у Севастополі — вибухнула нафтобаза. Згоріло понад 10 резервуарів з нафтопродуктами. Їхня загальна ємність — майже 40 тисяч тонн. Пожежа, звісно, була вражаючою. Як зазначили в Головному управлінні розвідки, ця «бавовна» стала Божою карою, зокрема, за загиблих в Умані. Й пообіцяли, що кара ця буде довготривалою. Тому мешканцям тимчасово окупованого Криму бажано найближчим часом не знаходитися поряд з військовими об’єктами.
Але вже 1 травня ворог знову завдав ракетного удару. З 18 ракет було збито 15. Втім цього разу значно постраждав Павлодар на Дніпропетровщині. Поранено 35 людей, серед них — п’ятеро дітей.
На жаль, подібні повідомлення чуємо щодня, адже війська рф постійно обстрілюють Сумщину, Чернігівщину, Херсонщину, Донеччину, Миколаївщину… І щоразу чуємо про поранених і загиблих.
Так, щодня гинуть мирні жителі нашої держави, хоча росія лицемірно заявляє, що націлює свої смертоносні ракети лише на військові об‘єкти. Ба, більше, у російських пабліках чимало коментарів, автори яких відверто зло- втішаються над смертями українців, у тому числі дітей (їх, нагадаю, вбито уже 498). За якою шкалою можна виміряти рівень подібного цинізму?
Днями Верховна Рада визнала політичний режим у росії «рашизмом» (цей термін поєднує у своїй назві два слова — «росія» та «фашизм»). Другого травня прийнято постанову «Про заяву Верховної Ради України «Про використання політичним режимом російської федерації ідеології рашизму, засудження засад і практик рашизму як тоталітарних і людиноненависницьких».
Парламентарі засудили рашизм як базову ідеологію державноі політики російської федерації та закликали ООН, Європарламент, Парламентську Асамблею Ради Європи, ОБСЄ і НАТО, уряди та парламенти іноземних держав підтримати засудження ідеології, політики та практики «рашизму».
У росії ж тим часом нині, напередодні 9 травня, відчувається певне занепокоєння. Якщо святкові демонстрації з нагоди 1 травня не проводилися по всій країні, то паради, приурочені дню перемоги, скасували, зокрема, у Бєлгороді та Курську. Таке рішення ухвалили нібито у зв‘язку з високим рівнем терористичної небезпеки. В тимчасово окупованому Криму також не буде військового параду 9 травня та маршу «Безсмертного полку».
До речі, за даними Київського міжнародного інституту соціології, свято 9 травня ще у 2010 році було найбільш важливим для 58 відсотків українців. А вже у 2021-му ця кількість становила лише 30 відсотків. І ось тепер, через більш ніж рік після повномасштабного вторгнення росії в Україну важливим це свято вважають 13 відсотків наших громадян. Ця цифра все одно розчаровує, адже саме нині, як ніколи раніше, слід рішуче позбавлятися найменших ознак радянського менталітету.
Минулого тижня прозвучала заява Папи Римського Франциска про те, що він бере участь у миротворчій місії для України. Однак нині зарано говорити про неї, адже вона ще не оприлюднена. Про це він повідомив після візиту до Угорщини.
Секретар Ради національної безпеки України Олексій Данілов, коментуючи миротворчі ініціативи Ватикану, зазначив, що поважає Папу Римського Франциска. Проте не варто домовлятися за спиною України. Олексій Данілов наголосив, що під килимом ніхто ні з ким домовлятися не буде. Адже, за його словами, є пропозиція президента Зеленського. У ній цілком зрозуміло вказано чіткі позиції: повернення кордонів 1991 року, кримінальне покарання всіх, хто брав участь у війні, повна компенсація збитків, завданих нашій країні росією, і гарантії безпеки для нашої країни. Ці чотири позиції є незмінними.
Не можу не згадати про ймовірність підняття тарифів на електроенергію. Це питання активно обговорювалося минулого тижня. Зрозуміло, воно не просто важливе для українців, а ще й дуже болюче, особливо нині, під час війни. Втім, як зазначили у Міністерстві енергетики, перед початком наступного опалювального періоду (2023-2024 років) ціна на електроенергію зросте. Скільки коштуватиме кіловат — поки що невідомо. У Міненерго наголошують, що цей крок вимушений. Адже наступний опалювальний сезон може бути складнішим, ніж попередній. Тому без підняття тарифів енергетична галузь не зможе ні відновитися, ні підготуватися до наступних холодів.
Ось так, ще остаточно не можемо оговтатися від зими, яка, здається, щойно минула, а вже про наступну думаємо. Дуже засмучує, звісно, те, що вона може бути ще важчою.
А попереду — так само складні літо й осінь. Однак, як завжди, живемо надією та вірою. Оптимізм допомагає нам триматися. Крізь невимовний біль, втрачаючи своїх захисників, йдемо до Перемоги.