Смерть однієї людини — трагедія, смерть десяти — драма, загибель мільйонів — статистика. Кажуть, цю фразу любив повторювати Йосип Сталін, пам’ятники якому знову, як гриби після дощу, стали з’являтися в путінській Росії. Ще б пак, адже цю фразу Йосип Віссаріонович повною мірою втілив у сумнозвісні 32-33 роки, коли лютою мученицькою смертю було вигублено близько 10 мільйонів наших співвітчизників. Саме в пам’ять про них о 16 годині в суботу було запалено міріади свічок в Україні і весь світ схилився в тихій зажурі на знак солідарності з трагедією українців — Голодомором.

Та не всі і не всюди співчутливо поставилися до нашої біди. Що казати про той-таки окупований нині Крим чи Донбас (у ДНР Захарченко дійшов до того, що в день роковин Голодомору розпорядився влаштувати в Донецьку День їжі), коли у центрі Києва, у Верховній Раді, покидьок із Опозиційного блоку — Ігор Шурма відмовився підвестися із свого насидженого депутатського «ложа» і вшанувати хвилиною мовчання мільйони невинноубієних українських родин. А як же тоді, питається, бути із законом «Про Голодомор», згідно другої статті якого, «публічне заперечення і непоштиве ставлення до жертв Голодомору в Україні визнається наругою над світлою пам’яттю загиблих і приниженням гідності українського народу і є протиправним»? То, питається «у задачі», чому ж тоді Генеральна прокуратура миттю не порушила справу проти блюзніра, а парламент миттю не проголосував і не відправив святотатця на нари, як недавно відправив Ігоря Мосійчука на основі змонтованого невідомо де, як і ким відео? А тут — у прямому ефірі, на очах трьох сотень законотворців, дехто з яких голосував 28 листопада 2006 року за прийняття закону «Про Голодомор», сите, самовдоволене, нахабне опозиційне «чмо» плює на пам’ять десяти мільйонів українських мучеників, убитих на безкровній війні більшовицького Молоха проти України, і хоч би хни! Хотів би бачити, що сталося б із заступником голови партії СДПУ(о) Медведчука Ігорем Шурмою, якби щось подібне він учинив стосовно жертв Холокосту в Ізраїлі, причому, не обов’язково в приміщенні кнесету. А в Україні бач — можна. Що ж, видать, недарма подейкують про те, що виявлено нарешті ген, завдяки якому в Україні процвітає корупція і беззаконня, коли безвинних патріотів саджають до буцегарні, а державних злочинців — із почестями випускають на волю, цей ген — …Генпрокуратура! Бо де це видано, щоб на одних, хоча б на того Богдана Тицького — пораненого бійця-добровольця АТО, за надуманими підставами одягали кайданки, і водночас знімали їх із лідера екс-регіоналів О. Єфремова, бо прокуратура, за свідченням Антона Геращенка… забула подати документи на продовження арешту хрещеному батьку ЛНР! Хоча є надія, що коли із двох претендентів на посаду Антикорупційного прокурора Максима Грищука і Назара Холодницького, яких конкурсна комісія на минулім тижні визначила як головних претендентів, оберуть когось одного, ситуація зміниться в кращий бік. Молю Бога лише, щоб сталося диво і переміг Максим Грищук — прокурор із Львівщини, який добровільно брав участь в АТО, причому, в найгарячішому його місці — Донецькому аеропорту. А щоб завершити тему Голодомору, на «бекання-мекання» Шурми і йому подібних про те, що голод є наслідком неврожаю, процитую послання італійського консула у Харкові — тодішньої столиці Радянської України Сержіо Граденіго до власного уряду в Рим від 31 травня 1933 року: «Голод і далі шаленіє і нищить людей, і просто не можна збагнути, як світ може залишатися байдужим до такого лиха, і як міжнародна преса може спокійно дивитися на це організоване масове вбивство, яке організував радянський уряд.   Немає жодного сумніву, що це голод штучний і спеціально створений для того, щоб провчити селян».
І, наостанок, про «неврожай»… Наведу виписку про обсяги відвантаженого збіжжя з українських портів за третій квартал 1933 року. Так от, з Херсонського порту за липень-серпень було відвантажено 90000, з Миколаївського — 253000, з Одеського — 410000 тонн хліба. А ви кажете — неврожай! Тож чи дивно, що за два роки такого «неврожаю» 10 мільйонів українців (при якій війні таке можливе?), відійшли за межу вічності. І якби не ті, кого ще й досі ненавидять українофоби, так що цілу націю називають на їх честь бандерівцями, світ ще довго не відав би про Голодомор. Маю на увазі атентат юного Миколи Лемика, виконаний ним 23 жовтня 33-го року за наказом Степана Бандери проти працівника радянського консульства у Львові Майлова. Наказ був такий: убити посла, а на суді розповісти світові про голод у великій Україні й повідати, що вбивство більшовицького консула — це помста націоналістів за геноцид своїх братів-східняків.
В історії самопожертви Лемика мене вражає навіть не те, що він ішов на неминучу загибель (юнака таки було засуджено до смертої кари, яку замінили довічним ув’язненням), а останнє бажання, яке висловив 19-річний Микола перед самим атентатом. Напередодні акції він попросив, щоб друзі справили йому…черевики, бо буде соромно, коли більшовики бачитимуть його діряве взуття. Коли ж наступного дня друзі принесли йому нові мешти, Микола попросив старі — не викидати, а передати батькові — в село Солова під Золочевим, щоб неньо їх поремонтував і передав котромусь із братів. Думаю: чи відомо це тому ж Шурмі, який, за іронією долі — земляк Лемика, бо народився у Львові? Але воістину, не місце народження робить людину негідником чи патріотом, а дух, виховання, оточення. Недарма ж давній друг України Михайло Єфремов на минулому тижні зізнався в одному інтерв’ю: «Коли я чую в Москві, що ця людина — бандерівець, я знаю це — хороша людина!»
До чого це я? А от до чого. На минулому тижні світовий політикум поповнився ще двома термінами, в корені яких значиться прізвище провідника ОУН. Пригадуєте, як під час Євромайдану з легкої руки російських ньюсмейкерів світ дізнався про «жидобандерівців» на Хрещатику? Тепер, у зв’язку із збитим у минулий вівторок над територією Туреччини російським бомбардувальником, світ довідався про «турецькобандерівців». Замітка «Русского пилота убили турецкие бандеровцы» з’явилась на шпальтах «Комсомольської правди» 28 листопада. А три дні до того, у зв’язку з енергетичною блокадою Криму, прокремлівський телеканал «Лайф ньюс» повідомив, що електроопори на шляху до півострова підірвали… «крымскотатарские бандеровцы». Тож чи дивно, що всяку порядну людину в світі росіяни титулують бандерівцем. Не вірите? Ну то почитайте російську пресу, подивіться російські телеканали, які розповідають про масову акцію протестів водіїв- далекобійників і зрозумієте: блокаду російських доріг проводять, за твердженням прокремлівських ЗМІ, — російські бандерівці. Думаю, коли справи в РФ підуть так і далі, то незабаром настане момент, коли планету населятимуть з одного боку три росіянина: Путін, Шойгу і Жириновський, а з іншого — три мільярди англо-франко-іспано- індо- американобандерівців! Думаю собі: Господи, який то прекрасний час буде! Швидше б уже він настав!