Одразу ж після сакрального для московитів параду 9 травня вони розпочали давно очікуваний наступ на Харків. Дивно, що в ньому беруть участь війська новоствореного ленінградського військового округу, а не ті, які напередодні показово товкли підошвами бруківку красної площі. Якщо вже не вдалося «ощасливити» болотяний піпл і його новостарообраного царя звитяжними перемогами із взяттям руїн чергового знищеного вщент українського сільця, які підносяться до рівня Сталінградської чи Курської битв, то хоч би вже символічно відправили (чи прокукурікали) парадні частини з москви на завоювання чергової скрепи… Чи, може, чудо-богатирі у генеральських мундирах передчували, що Харкова за три дні їм не бачити, тому й посунули через кордон майже нишком.
Та як би там не було, а ситуація для України значно ускладнилася, бо з’явився ще один гарячий напрямок. І вже перші бої показали, що до наступу московитів готувалися наші очільники більше на екранах марафону, ніж у прикордонних полях. Принаймні зняті з дрона кадри свідчать, що окупанти заходили на нашу територію, наче до себе додому – повагом і нічого не побоюючись: ні мін, ні мінометного чи артилерійського вогню по заздалегідь пристріляних із прикордонних висот місцях. Тепер уже кілька десятків сіл опинилися у повторній окупації. Під загрозою і містечко Вовчанськ. А вся тяжкість відбиття ворожого наступу знову лягла на плечі бійців ЗСУ, які до того ж ще й мають самі обладнувати позиції, бо нібито підготовлені укріплення знаходяться заледве не на околицях Харкова.
У всякому разі військове керівництво стверджує, що ближче до кордону нічого не можна було зробити, бо та територія постійно обстрілюється. Але виникає цілком резонне запитання: а «лінія Суровікіна» на нашій окупованій території будувалася в режимі тиші? І мінні поля там настелялися у три поверхи абсолютно безперешкодно? І «зуби дракона» також ставилися за особливого сприяння? А вона, та лінія, свою ефективність цілком довела, зірвавши розпіарений контрнаступ ЗСУ минулого літа та завдавши тяжких втрат штурмовим бригадам. Та й оборонні споруди на Донбасі, які будувалися зусиллями всіх областей ще за часів АТО, в деяких місцях утримувалися майже два роки. Окрім тих, звичайно, які були здані ворогу без бою у рамках президентського «розведення».
Не менш гарячий «бій» провела і Служба безпеки України, за результатом якого з’явилося таке повідомлення: «Контррозвідка та слідчі СБУ зірвали плани фсб із ліквідації Президента України та інших представників вищого військово-політичного керівництва держави. Реалізувати плани мала агентурна мережа, яку завчасно викрила Служба безпеки України за сприяння керівництва Управління державної охорони. До складу мережі, діяльність якої фсб курувала з москви, входили двоє полковників УДО, які зливали секретну інформацію рф». Полковників тих затримали.
Добре, звичайно, що зловмисники викриті, але не дає спокою запитання: скільки ще таких полковників-зливальників сидить у високих кабінетах силових відомств? Складається враження, що то не чітко організовані державні структури, а якісь прохідні двори, куди пруться всі, кому не ліньки. А потім дивуємося, що плани минулорічного контрнаступу опинилися в кремлі ще задовго до його початку. До речі, чомусь не було повідомлень про затримання тих «кротів», тому не виключено, що й місця базування таких очікуваних літаків F-16 уже також відомі російському командуванню.
І вже повною несподіванкою стало звільнення віцепрем’єрміністра з відновлення України – міністра розвитку громад, територій та інфраструктури Олександра Кубракова. Відбулося це в уже добряче підзабутому «турборежимі», бо протягом одного дня у парламенті зареєстрували проєкт постанови про звільнення, а 272 нардепи його негайно підтримали. Виявляється, уміють вони працювати, якщо захочуть. От би так оперативно приймалися важливі для оборони країни рішення! Щоправда, самого Кубракова чомусь у парламенті не було і звіту його ніхто не вимагав. «Керівництво фракції та очільник уряду Денис Шмигаль зі мною це рішення не обговорювали. На засідання фракції та профільного комітету не був запрошений», – прокоментував уже ексміністр своє звільнення.
Правоохоронці несподівано пригадали Ігорю Коломойському історію з часів «пізнього Кучми» і до підозри у вчиненні злочину за статтями про шахрайство та відмивання грошей, отриманих незаконним шляхом, долучили ще й підозру в організації замовного вбивства. В офісі генпрокурора пояснили, що йдеться про замах на директора «однієї з юридичних компаній», який у 2003 році відмовився ухвалити рішення в інтересах Коломойського. Тоді розбили арматурою голову і завдали ножових поранень юристу Сергію Карпенку, а підозрюваний виїхав за кордон. Справу ж згодом тихо закрили «за відсутністю складу злочину». І ось тільки тепер чомусь розгледіли присутність складу злочину…
А ось очільники Православної Церкви України 11 травня вліпили замашного ляпаса бункерному дідові. У Постанові Архієрейського Собору вони записали: «Не маючи безпосередніх канонічних повноважень щодо формального відлучення від Церкви (анафематствування) осіб, які не належать і не належали до ПЦУ та перебувають поза її канонічною територією, але також беручи до уваги загальне православне християнське вчення про нерозкаяні смертні гріхи, які відлучають людину від Бога і Церкви, зважаючи на особливу тяжкість, публічність та вперту нерозкаяність злочинів проти Бога, Церкви Христової та людства, вчинених мирянином рпц владіміром владіміровічєм путіним, Собор засвідчує, що ця особа своїми злочинами і впертим та свідомим нерозкаянням у публічних гріхах сама себе відлучила від Церкви».
Як кажуть у таких випадках, коментарі зайві…
Gismeteo 
