Відсутність важливих подій — це теж, безперечно, подія. А основна з них за минулий тиждень — ціла і яскрава низка новорічних празників. Отож саме ними й увінчалося наше життя. Бо вони заполонили наш побут, наші думки, наші прагнення. А втім, пригадую своїх батьків, до яких на Різдво поспішали у Женишківці. І не тільки ми їхали до отчої домівки у ці свята. Тоді, як і нині, місто безлюдніло, вулиці порожніли без транспорту. Хто як міг, на чім міг квапився на батьківську кутю. Бо такої смачної, духмяної у жодній міській квартирі не зготуєш. Бо вона, батьківська кутя, має і поважний вік, і традиції, а ще вона — це наше дитинство, наша юність, й наша зрілість. Ми вже давно самі і батьки, і дідусі, а ось забути щось, випустити із пам’яті вікопомні епізоди різдвяного столу, колядок не в змо-
зі. Навпаки, прагнемо воскресити усе те дідівське, батьківське до дрібниць, до епізодів, аби зіткати величезне і неповторне полотно власного життя.
Тож у Святий вечір читалася молитва «Отче наш» і мама, як істинна християнка, подавала дванадцять страв, які були пісні, але готувалися в печі із великою любов’ю та за давніми-прадавніми рецептами.
А вже назавтра Різдво святкувалося, як кажуть, без усяких обмежень. Правда, зранку, насамперед, порали худобу: корів, телят, свиней, курей, гусей, собак, котів. Словом, братів наших менших. Згодом усі сідали за великий стіл і під тріск дров у грубці розпочиналося частування. При тому батькові першому належало благословити і трапезу, і усіх нас, його дітей і онуків. Той, як нині кажуть, тост був досить куций і простий-простішого: тато дякував Богу, що послав нам це Різдво і просив, аби наступного усі в такому, а то й ширшому складі дочекалися. Так і казав: «Давайте це Різдво зустрінемо і проведемо і, дай Бог, наступного дочекатися».
Скільки ж то життєвої мудрості і сподівань було закладено у це нескладне, щире і невибагливе побажання. Тобто, нинішній день прожити, а в наступному році такого ж зустріти.
Звісно, батьківська здавиця — це не виступ президента чи прем’єра у Новорічні та Різдвяні свята. У них здебільшого було про те, що зроблено з обіцяного, а ще більше тих же обіцянок. І, безсумнівно, кожен з нас, хто живе в Україні, у ці свята переосмислює себе в суспільстві, аналізує свій пройдений шлях, будує плани, щоб гідно дожити до наступної куті.
До речі, про колесо історії, яке рухає Україна до Європи і у яке надалі сує свої палиці наш (слава Богу, вже колишній) «старший брат». Отож, з перших чисел січня Російська Федерація заборонила ввезення на свою територію окремих видів сільгосппродукції, виробленої в Україні. Даруйте, москальське ембарго на українські товари, як стверджують експерти Мінагрополітики України, що глухому — добрий день, тобто, закриття ринку РФ не матиме катастрофічного впливу на агросектор нашої держави. Адже на сьогодні обсяг експорту вітчизняної сільськогосподарської продукції до РФ не перевищує і двох відсотків від загального обсязу експорту з агросектору. Саме так проінформував про гидоти, які коять росіяни, міністр агрополітики України Олексій Павленко.
Звичайно, втрата й цих двох відсотків для нас небажана, але навряд чи це можна назвати катастрофою. Більше втратять споживачі української продукції в Росії. А триматися за ринок країни-агресора, країни ворожої нам до мізків-кісток з її антиукраїнським політичним та державним режимом — не просто не розумний, а смертельний вибір. Це дорога без завтрашнього, у нікуди, бо наше майбутнє — за європейськими, світовими стандартами якості, безпечності продуктів, модернізації всього агропромислового виробництва.
Якщо ж говорити мовою цифр, то товарообіг сільгосп-продукції між Україною і Росією за десять місяців 2015 року зменшився на дві третини, тобто понад мільярд доларів, порівняно з аналогічним періодом минулого року і становить нині 456,2 мільйона доларів. У січні-жовтні того ж минулого року обсяг усього експорту української продукції до Росії скоротився на 73 відсотки. Скажімо, Китай, Індія, інші країни витіснили Росію з топ-десятки імпортерів української продукції. Повністю припинилося вивезення до Росії нашого згущеного молока, масла тваринного, яєць, готових чи консервованих продуктів із риби та ракоподібних, зернових злаків, насіння олійних культур, кондитерських виробів із цукру. А новорічне ембарго з боку Росії поширилося на м’ясо та м’ясопродукти, рибу, молочні продукти, овочі, фрукти, горіхи, вироби з борошна.
У зв’язку з цим, Україна повинна максимально диверсифікувати аграрний експорт та зосередитися на відкритті для себе нових ринків збуту.
Після запровадження повноцінної зони вільної торгівлі з ЄС зміняться конкуретні умови для агробізнесу. Поступове відкриття нових ринків для нашої сільськогосподарської продукції унеможливить залежність нашого експорту від ринку окремої країни, як це було тривалого часу із Росією.
І найголовніше. Нині Україна годує понад 140 мільйонів чоловік на планеті. Але, як стверджують експерти-економісти, вона легко може прогодувати до півмільярда осіб, увійшовши до трійки світових лідерів-експортерів зерна.
Ось де, як мовиться, захований ріг достатку та благоденства для нашої України-житниці, України-годувальниці. Адже проблема харчів невдовзі стане проблемою планетарного масштабу.
Gismeteo 
