Так коротко можна охарактеризувати ті події, які відбувалися в політичному житті України минулого тижня.
І як довго вони триватимуть та до яких результатів призведуть, того ніхто з політиків чи то зарубіжних, чи вітчизняних всерйоз прогнозувати не береться. А хто й ступає на цю невдячну кассандрину стежку, той скаче по ній на безвідмовній конячці популізму, сподіваючись, що не доведеться відповідати за свої порожні слова. Тому й не вірять українці у такі солодкі обіцянки (бо скільки ж можна!), тому й найменше довіряють, як показали останні соціологічні дослідження, оприлюднені телеканалом 112, Президенту України, Кабміну і Верховній Раді. Натомість найвищою довірою в українців користуються церква (на першому місці) і волонтери. Перші тому, що служать Богові і добре знають, що від його всевидющого ока нічого не втаїти, а другі – справді служать народові і в цій справі керуються лише милосердям і відповідають ще перед одним всевидющим оком – своєю совістю. І ні тим, ні іншим зовсім ні до чого порожній популізм і одноденний піар. Бо в їхніх добрих справ немає строку давності – вони працюють на вічність!
Дуже хочеться вірити, що і подвиги захисників України, то також робота на вічність. Але безсумнівно, що 16 січня тепер увійде в новітню історію нашої країни, як день пам’яті захисників Донецького аеропорту. Принаймні, минулої суботи багато небайдужих громадян пом’янули їх – і полеглих, і живих, запаливши на своїх вікнах свічки. От би ще владці наші так переймалися долями захисників. А то, з одного боку, президент вручає родинам загиблих захисників аеропорту високі державні нагороди, а з іншого – живим на мирній Україні ще треба витримати бій із бюрократами, аби одержати ті пільги, які для них передбачені законом і мали б надаватися без будь-яких зволікань. І не кожному солдатові вистачить сил і терпіння, щоб отримати навіть посвідчення учасника бойових дій. Чого не скажеш про високопоставлених «туристів на війну», які в очі не бачивши терористів, не мерзнувши у бліндажах і не мокнувши під обстрілами в окопах, не нюхнувши навіть пороху (його запах так в’їдається в одяг фронтовиків, що потім вдома ще з півроку тхне війною), одразу ж стають учасниками бойових дій і отримують всі передбачені пільги.
І цим «туристам», мабуть, байдуже, що до Києва, попри заборону польотів російської авіації над територією України, все-таки прилітає Борис Гризлов, безпосередньо причетний до анексії Криму і гібридної війни на Донбасі, якому за діла його неправедні заборонено в’їзд до країн Євросоюзу, Канади і Сполучених Штатів та й у нашу країну також. Але в Україну – жертву російської агресії – виходить, попри заборону, ласкаво просимо?
Ще можна було б зрозуміти такий крок української влади, якби він привіз у своєму портфелі план припинення війни з урахуванням інтересів України. А то ж, напевно, прилітав тільки для того, щоб з благословення кремлівського хазяїна, учергове шантажувати і залякувати. Непрямим свідченням цього може служити хоч би й відсутність якогось значного прориву в перемовинах учасників тристоронньої контактної групи по Донбасу, які відбулися у Мінську. Цього разу переговорники вкотре прийняли рішення про «повне припинення вогню». А вже через день після настання «повної тиші» терористи влаштували найінтенсивніший за останні три місяці обстріл позицій Української армії та ще й поцілили зі снайперської гвинтівки в автомобіль місії ОБСЄ. Так кремлівське керівництво ще раз показало своє зневажливе ставлення до виконання Мінських домовленостей, вимагаючи при цьому чіткого їх дотримання українською стороною. Тому й не дивно, що справжні фронтовики сприйняли вояж до Києва путінського поплічника не інакше, як нахабний російський гібридний парад перемоги на Хрещатику. І після цього ми хочемо, щоб із нами рахувалися в світі? То, мабуть, таки мав підстави Джон Керрі звинувачувати нашу владну верхівку у таємних домовленостях з агресором.
А ще протягом шести годин у Калінінградській області ситуацію в Україні обговорювали помічник російського президента Владислав Сурков та помічник держсекретаря США з питань Європи і Євразії Вікторія Нуланд без представників України, демонструючи тим самим, що розглядають нашу країну лише в контексті досягнення інтересів своїх держав. А коли сторгуються, то почнуть нав’язувати виконання плану, який влаштовує і Росію, і Штати, але тільки не Україну, як це вже не раз було. А чому нашому керівництву в такому випадку не вимагати від підписантів Будапештського меморандуму виконання і їхніх зобов’язань перед Україною? Бо не тільки ми їм винні, але й вони нам також…
А першою російсько-американською вимогою є внесення змін до Конституції, у відповідності з якими Донбасу надається особливий статус. Таке рішення має бути прийнято уже на цій сесії парламенту. Ось тільки чи збираються наші російські недруги виконувати інші пункти Мінських угод, зокрема, припинення вогню, звільнення всіх заручників та виведення своїх військ, невідомо. Так само як невідомо і те, як наші європейські й американські друзі збираються примусити Путіна їх виконувати. А проводити вибори на окупованих територіях, звідки не виведені російські окупанти та не відновлений контроль над українським кордоном, то те ж саме, що спробувати за українським законодавством обирати депутатів усіх рівнів у Курській, Бєлгородській чи, скажімо, Ростовській областях. Результат буде такий, який потрібен Путіну. Так що консультації тривають, однак кінця війні не видно.
А тим часом у соціальних Інтернет-мережах розпочалася справжнісінька кампанія, спрямована проти України. Полягає вона цього разу в тому, що кремлівські тролі, поряд із звинуваченням у фашизмі й бандерівщині, раптом всерйоз розпочали обговорювати тему... братської російсько-української дружби. Експерти вже назвали такий поворот черговим етапом гібридної війни, спрямованим на тих українців, котрі не брали участі у бойових діях проти терористів, особисто не постраждали від війни на сході і безпосередньо не стикалися з її жертвами, тому продовжують симпатизувати Росії.
Мета такої пропагандистської диверсії – підготувати достатню кількість людей, готових вийти на мітинги і демонстрації під гаслами дружби з агресором. І це відбувається в ситуації, коли зі всієї Росії до Донбасу на бойові навчання приїздять «зміцнювати дружбу» військові російської армії. Так, під Мар’їнкою наша розвідка виявила підрозділи морських піхотинців із... Далекого Сходу, які постійно ведуть прицільний вогонь по позиціях Збройних сил України! Така ось далекобійна дружба народів зі смертельними наслідками. Залишається тільки чекати, який черговий аспект колишніх порівняно добрих російсько-українських стосунків спаскудять і знівелюють північні сусіди наступного разу. Напевно ж, така робота там ведеться. Бо не можна ж вічно розповідати про розп’ятих хлопчиків і з’їдених снігурів. Врешті-решт у такі байки перестають вірити навіть найбезнадійніші російські шовіністи.
Gismeteo 
