Двоє робітників, старший і молодший, доставили замовлений виріб в одну з квартир у під’їзді будинку на Прибузькій, де я живу, і піднімали його на третій поверх. А зверху в цей час залунали дитячі голоси.
– Зупинися, пропустимо молодь, – сказав старший.
– Не почекають? – спитався напарник.
– Хіба не знаєш, що вони спішать більше… Будь ласка, проходьте, хлопці.
Правду кажучи, здивувався не тільки молодший робітник, але і я: невже в нас уже є такий рівень сервісу? Де ж це він?
Виявляється, є у Хмельницькому таке приватне підприємство. Не знаю, за яким принципом беруть там людей на роботу, але, познайомившись із ним детальніше, побачив, чого від прийнятих – не ділячи на рядових чи менеджерів – добиваються: високої відповідальності за справу. І ще: «Не критикувати, не осуджувати, не скаржитись» – це вже одна із загальних вимог, записаних на візитівці фірми. І теж до всіх працівників. Як, власне, й належить у службі сервісу.
Із решти вимог запам’яталася ще одна: «Щиро цінувати гідність інших людей». Можливо, найважливіша вимога. Бо ж саме її дію я побачив тоді у своєму під’їзді. А невдовзі пошкодував, що свідком цього епізоду не став батько одного з тих дітлахів.
Його, молодого працівника суду, чи, може, прокуратури, я, звісно, шанував би і цінував його гідність, якби був певен, що, по-перше, на своє нинішнє місце він потрапив за глибокі знання, високу моральність і ділові якості, а не як чийсь протеже, що, по-друге, свій диплом (як і гроші на квартиру в моєму під’їзді) він заробив наполегливою працею, а не купив на хабарі батечка-прокурора, і що, по-третє, замість гідності чесної людини в нього не звичайнісінька пиха.
А що всі мої «якби» були ні до чого, побачив місяць потому, коли він з неабияким апломбом вичитував старенькому сусідові з вищого поверху, бо той, доставляючи до себе купленого пилососа, випадково зачепив його відчинені вхідні двері. Гадаючи, либонь, що диплом юриста є достатньою підставою, щоб ставитися до будь-кого, навіть не знаючи толком людини, як до підсудного.
Приклад, на жаль, не дуже рідкісний, а спав на думку тому, що в умовах всеохопної корупції в Україні не лише гальмується економіка, але й руйнуються душі. В результаті маємо чималий прошарок людей, які мусили б бути елітою нації, а насправді стали її ганьбою. В нашому випадку, скажімо, двоє робітників і не знають, може, який існує зв’язок між поняттями цивілізації і культури, але вже значно ближче до цивілізаційного рівня Заходу, ніж той дипломований сусід-юрист.
Французькі просвітники XVIII століття вчили, що перехід від дикунства до цивілізації не можна вважати закінченим тільки тому, що люди вже мають закони чи, може, і знають їх. Треба ще до них відповідно ставитися. А от знайомий учитель із піввіковим стажем розповів якось про власного учня, що також став юристом, а посаду судді просто купив. При зустрічі зі своїм педагогом і не приховував власного переконання, що «в цьому світі все продається». Він навіть не готовий повірити, що існує інший світ, інший рівень цивілізації.
Та й як йому – чи будь-кому іншому з суддівсько-прокурорського корпусу – в це повірити, якщо навіть за даними і прес-служби, і юридичного відділу Хмельницької міської ради там «немає жодної інформації» про те, що, може, в місті (області чи взагалі в Україні) нарешті почалася люстрація суддів і прокурорів. А її ж так голосно ще зовсім недавно обіцяла влада, що постала на крові героїв Майдану.
Причому, півтора року тому ні-хто й не заперечував, що люструвати треба майже всю цю компанію. Й, до речі, ніхто не обурився, коли в січні 2014 року в одному з матеріалів я згадував, що прокурор області двічі на місяць зобов’язаний везти до Пшонки «бабло». Звідки він його брав? Тож не із власних зарплат підлеглі скидалися. Виходить, всі заслужили «особливу увагу».
А що влада цієї заслуженої уваги не виявляє, то й довіра до неї падає (що й по останніх виборах видно). І не тільки в народу – навіть винуватці Майдану вважають, що нічого не змінилося. Еге ж, не просто вважають – навіть у побуті ведуть себе й далі так, що, скажімо, на думку вже всього мого під’їзду, «краще бузька на хаті мати, ніж такого сусіда».
І той сусід, звичайно, не виняток. Тут його мамка-прокурорша якось до нього заходила, то ви собі навіть не уявляєте, яке-то велике цабе.
Gismeteo 
