Він попервах категорично відмовлявся від розмови, бо, мовляв, спочатку треба попрацювати, а потім вже говорити. Але коли дізнався, що інтерв’ю пропонується ділове, погодився. Та й привід для зустрічі якраз випав — у фойє перед його, голови Старосинявської районної державної адміністрації, кабінетом відкривали галерею Слави цього краю. Власне, на тому, що колишні звитяжці, герої та прості люди, а також вихідці звідси, сучасники, патріоти, троє з яких полягли за Батьківщину в зоні АТО, є найціннішим скарбом Старосинявщини, кілька разів наголошуватиме впродовж бесіди Ігор Петрович. Бо саме на земляків покладається у своїй роботі, покращенню життя мешканців цієї глибинки хотів би прислужитися, разом з ними, переконаний, можна гори звернути...
— Хоч Ви родом з Антонін Красилівського району, однак на Старосинявщині вже давно. З 1988 року вчителювали у Пасічнянській школі. Майже десять літ були її директором і вражаючі результати вашої праці нещодавно мали нагоду бачити на 150-річчі цього закладу. Кілька років ще очолювали освітян району. Тож край знаєте добре. А чи освоїлися за оцих сто днів, що минули від призначення, на новій посаді? Цікаво, що найбільше вразило, а мо’ й шокувало?
— Я знав куди іду, на що іду і задля чого. Маю відповідну освіту — перша вчитель, друга магістр менеджменту зі спеціальності “Менеджмент організацій”. І досвід — господарський, управлінський, організаторський — чималий за плечима... А те, що треба комусь впрягатися і в такого “воза”, підштовхнуло до остаточного рішення. Прагнутиму лише одного — аби період роботи на цьому місці не став часом втрачених надій, а був максимально використаний для реалізації можливостей.
А що вразило? — Усе...
— На Старосинявщині, нагадаємо, впродовж останніх п’ятнадцяти років змінилося вісім(!) очільників району. Аби уявити, який стан справ застав наш співрозмовник, достатньо сказати, що два роки поспіль усі рахунки тутешньої райдержадміністрації були заблоковані...
— Так, я був шокований. Але не розгублений.
— І перші кроки...
— Знайти тих, хто готовий підставити плече, погодиться чесно та самовіддано працювати в єдиній команді. Що не кажіть, а оте гасло, що “кадри вирішують усе”, дуже важливе. І ми одразу продемонстрували, що за порозуміння, узгодженість дій між усіма гілками влади, різними структурами, організаціями. Адміністрація має бути майданчиком для діалогу. Уміння слухати і чути одне одного повинно стати понад усілякими амбіціями. Конструктив, активність громадян, їхня участь у вирішенні тих чи інших питань, професіоналізм, патріотизм, порядність лише вітаються. А ще намагаємося у своїй діяльності бути відкритими, доступними, публічними. І, повірте, якщо з людьми говорити щиро, відверто казати їм про всі проблеми, а не сипати солодкі обіцянки, вони все зрозуміють і підтримають. Переконався у цьому, коли зустрічався з колективами аграріїв, енергетиками, медиками, освітянами, простими людьми. Хто хто, а вони на Старосинявщині — найкращі.
От, до прикладу, вдалося знайти спільну мову з депутатським корпусом району і разом дуже хорошу, вважаю, справу зробили: наприкінці минулого року цілеспрямовано виділили солідну суму — майже півмільйона гривень — на районну лікарню та Центр первинної медико-санітарної допомоги. Завдячуючи цьому, вдалося суттєво оновити матеріальну базу цих закладів та й взагалі покращити медичне обслуговування.
— Ігоре Петровичу, окресліть хоча б кілька найактуальніших, на Ваш погляд, проблем Старосинявщини.
— В нас у районі сім з половиною тисяч пенсіонерів і лише дві тисячі чотириста працюючих. А це означає, що питання зайнятості, створення нових робочих місць, будівництво підприємств — чи не найперше на порядку денному.
— З якого боку до нього підступити?
— Розробляти якомога більше конструктивних, прагматичних, реальних проектів. Бо тільки таким чином район ставатиме інвестиційно привабливим, так ми зможемо залучати кошти, а отже, й пожвавити економіку.
— Маєте вже якісь напрацювання в цьому напрямку?
— Так, разом із територіальною громадою та райрадою оформили та подали в обласну держадміністрацію вісім таких проектів. Ще два — доробляємо.
— А про що в них ідеться?
— Перші стосуються в основному запровадження енергозберігаючих технологій. Останні — це, по суті, пропозиції, як усе ж завершити наші довгобуди. Й оскільки маємо повну підтримку з боку обласної влади, то, думаю, вже найближчим часом у район почнуть надходити кошти на реалізацію наших планів. А це, повернуся до сказаного, дозволить створити щонайменше дві сотні робочих місць.
Тут хотілося б зробити невеличкий відступ. Досвід у справі залучення інвестицій та вмінню розпоряджатися ними по-господарськи Ігор Русий має неабиякий. Хто сумнівається, нехай поїде в Пасічнянську школу та подивиться, скільки коштів і на що було освоєно там за його директорства (тепер його справу продовжує дружина). Далеко не кожний столичний заклад може пишатися такими класами та кабінетами. Чого лише варта спортивна зала, обладнана найсучаснішими тренажерами — і ні копієчки державних грошей на це не витрачено! О, спорт для нашого співбесідника — то окрема тема. Це, як і крає- знавство, — невіддільні дві частини його життя. Ігор Петрович, кандидат у майстри спорту з силового триборства, професійно займається цим видом, вже 27 літ тренує дітей (його юнацька команда тричі ставала чемпіоном області), виховав шість кандидатів у майстри спорту. А щодо “другої любові”, то пана Русого сміло можна назвати Краєзнавцем з великої літери. Його навіть Почесної відзнаки Національної спілки краєзнавців України удостоїли. Зокрема, й за те, що був одним з ініціаторів проведення в рідних Антонінах міжнародної конференції дослідників, за матеріалами якої згодом вийшов двотомник. Автор кількох його статей не без гордості демонструє нам книгу (на фото — авт.). Та справжнім щастям, зізнається, є шлях додому — в свої Антоніни, де очікує мама Ганна Петрівна. Це вона разом із батьком, який, на жаль, кілька літ тому віді- йшов у вічність, виховали сина порядним та шляхетним, прищепили любов до Вітчизни, навчили поважати старших та по-особливому шанувати людей такої професії, як учитель, що й визначило його подальший вступ на історичний факультет педагогічного вишу...
— Край наш аграрний, — продовжує нашу ділову бесіду голова. — Земля — його багатство. І хоча райдержадміністрація не має прямого стосунку до її розподілу, однак інвентаризацію земельних ресурсів, аби навести лад і в цій сфері, маємо зробити... Проситиму територіальну громаду, адже саме вона з нового року розпоряджається усіма коштами, профінансувати ідею створення Музею трудової і бойової доблесті району, виділити гроші на видання серії “Славетна Старосинявщина”... Невдовзі з’являться у нас нові електростанції, які працюватимуть на сонячних батареях... Ведемо перемовини з австрійськими інвесторами про будівництво підприємства з виготовлення пелетів та іншого біопалива... Ремонт у Будинку райради як і приміщень адміністрації, так і місць загального користування (сходи, центральний вхід) закінчуємо... Триває реалізація міжнародної програми “Місцевий розвиток, орієнтований на громаду”, яку модерує голова райради Василь Франчук. Відтак соціальний стан сіл та райцентру покращується, є надія на економічне відродження району. А отже ситуації із зайнятістю виправлятимемо, у молоді з’явиться перспектива. Та і бюджет місцевий буде з чого наповнювати.
— Не можу не запитати: непросто, вочевидь, працюється у нинішній час карколомних змін?
— Не приховую, важко вирішувати різноманітні питання, коли не всі механізми прописано на загальнодержавному, законодавчому рівні. Але я говорив, що ми шукаємо і знаходимо порозуміння з громадою, депутатами, спираємося на підтримку людей. От, скажімо, повсюди актуальна проблема з перевезенням пільгових категорій. А в бюджеті нашого району на цей рік завбачливо закладено кошти на це. Отже фахово спрацювали. До речі, днями ми запустили ще один проект — по Старій Синяві тепер курсуватиме громадський транспорт. Адже інколи, щоб дістатися до місця роботи, людині треба щодня долати кілька кілометрів. Та і пенсіонерам важко пересуватися в тих чи інших справах по селищу. Тож спробуємо полегшити їм життя...
А ось (показує — авт.) лист від громадської організації з проханням знайти кошти на тепловізор, який украй необхідний хлопцям на передовій у зоні АТО. Обов’язково мусимо вирішити і це питання...
— Вибачте, а що це за список у Вас на столі?
— У ньому прізвища наших славних земляків, уродженців цієї землі, котрі є відомими особистостями, досягли певних висот. Їх, як бачите, чимало. Та головне, що вони не цураються своєї малої Батьківщини, допомагають і хочуть далі допомагати рідному краю.
— І так зі світу по нитці...
— Ми будемо день за днем, справа за справою, крок за кроком впевнено рухатися до кращого життя. Маємо дати людям на це надію. А ще ми повинні розбурхати нашу гідність, змусити себе поважати. Щоб і близькі, й далекі сусіди знали, які достойні нащадки живуть у цьому історичному куточку України — на славетній Старосинявщині.
Може, комусь видасться надто пафосним таке закінчення інтерв’ю. Але, повірте на слово, наш співбесідник мовив це дуже щиро.
Gismeteo 
