Курси валют

Військовий конфлікт на сході України дав об’єктивну оцінку боєздатності наших Збройних сил. Сумно казати, але практична перевірка реальними бойовими зіткненнями засвідчила, м’яко кажучи, невтішний стан справ в армії. Ситуація за останні два роки не дуже змінилася.
Яскравий приклад – Ізяслав. Після виведення звідти військового підрозділу, по містечку завдали такого соціально-економічного удару, який можна порівняти хіба що з масовим бомбардуванням. Соціальна значимість демілітаризації Ізяслава — тобто виводу бригади спецназу (нашої легендарної «вісімки») і розформування 161-ї мотострілецької Станіславської Червонопрапорної дивізії,  еквівалентна закриттю стратегічно важливого підприємства.

Шматок, який застряг у горлі
Після виводу бойових підрозділів військове містечко №13 перетворилося на депресивну місцину, де цілком можна знімати кіно про зону відчуження чи післявоєнні реалії Другої світової війни. Хоча ні, це надто песимістично, бо деінде і нацисти залишали після себе більше, ніж українська байдужість, помножена на мародерство. Отож, дещо з історії. 5 листопада 2003 року Кабінет Міністрів України видав розпорядження № 666-р «Про передачу військових містечок (майнових комплексів) до сфери управління місцевих органів виконавчої влади та у власність (спільну власність) територіальних громад» про передачу у власність ряду військових містечок на баланс органів місцевого самоврядування, у тому числі містечка №13 в Ізяславі. За іронією долі ту постанову підписував Віктор Янукович, який тоді обіймав посаду прем’єр-міністра.   
Судячи з усього, КМУ було «фіолетово», що буде з армійським майном. Логіка уряду була зрозуміла – скорочуємо армію і видатки на оборонний бюджет, заощаджуємо кошти. Справедливості заради варто сказати, що подібну політику проводили за усіх президентів і прем’єрів незалежної України.  Успадкована радянська військова машина виявилася занадто непосильним тягарем для українського бюджету, який і без того дерибанили усілякі «любі друзі» усіх часів і народів.
Достеменно невідомо, наскільки скрупульозно проходила процедура інвентаризації майна.

Що залишилося після військових, скільки і чого, у поспіху демілітаризації, порахувати забули? Було якось не до того. І ось Ізяславській райдержадміністрації падає з неба величезний майновий пиріг. Що з ним робити? Як використовувати? Але перше питання: як забезпечити охорону величезної території, де є дуже багато усього цікавого і цінного? Не змогли, чи не захотіли, але тодішня районна влада ще на початках не змогла забезпечити охорону майна військового містечка. Міліція і навіть приватні охоронні структури жахалися обсягу роботи – територія завелика.     
А далі все просто, як водиться у нашій країні, все, що не так лежить, приречене зникнути. А зникло дуже багато, навіть цілі будівлі розбирали на цеглини, залишаючи тільки фундамент. Що не забрали і не вкрали — само розвалилося.
Руйнувати — не будувати
Місцеві досі з жахом згадують, як красиве військове містечко, де все завжди було чисте, доглянуте і в повному порядку, перетворилося на руїну.  Практично миттєво, за якісь кілька років все розвалили, розібрали, розтовкли, розібрали, вивезли. Від колишніх казарм, складів, ангарів та інших приміщень залишився лише фундамент. Ізяславська демілітаризація — яскравий приклад того, як   можна профукати колосальний майновий комплекс.
Частину майна, щоправда, вдалося зберегти, окремі будівлі врятувало Плужненське ПТУ. Варто віддати належне освітянам, що могли, те зберегли, і знайшли для нього застосування. Де їдальню облаштували, де гуртожиток, чи використали під інші господарські потреби. Але навіть тоді, коли величезну частину території військового містечка передавали училищу, як білий день було зрозуміло, що стільки землі і будівель ПТУ не потрібно. Проте цим майном хоч якось розпорядилися.
Інший, більш-менш позитивний приклад використання території екс-військового містечка — продаж частини землі медовій фірмі Валентина Паньковського. Зараз там будуються цехи з переробки меду. З цього хоч якийсь позитив для міста. По-перше, будуть податки, по-друге, власник обіцяє створення шістдесяти нових робочих місць. Для Ізяслава, який пережив не лише демілітаризацію, але й деіндустріалізацію, — це дуже позитивний момент.
Утім є інші, не дуже приємні приклади. Місцева організація ветеранів спецназу (в першу чергу «афганці») попросила передати їм приміщення розбитого контрольно-пропускного пункту, де вони хочуть облаштувати музей. Їм відповіли дуже просто: «Хочете музей? Купуйте, давайте 100 тисяч гривень і хоч гоцанки там влаштовуйте». Зрозуміло, що в організації таких грошей не водиться. Отже, нехай будівля стоїть і руйнується далі.
Хтось скаже, що все впирається в незламне і негнучке законодавство, адже, згідно з документами Державного фонду майна, на території військового містечка є будівлі. Щоправда, вони є на папері, в реальності від них нічого не залишилося.  Є ідея роздати землю містечка учасникам АТО, які її потребують і яким її обіцяли. Однак Держфонд майна гне свою лінію – є будівлі, а землею ми не розпоряджаємося. Тож неіснуючі споруди (які реальні лише на папері) не дозволяють вести мову про земельні питання.   
Взагалі, з приводу того, що коїлося з військовим містечком  після того, як звідти «висватали» військових, є дуже багато запитань. Згідно з актом інвентаризації фонду дежмайна від 9.11.2015 року, на території військового містечка №13 є 147 споруд (42 з них передані Плужненському ПТУ). Решта за документами фізично зношені на 95-98%  (хоча за фактом їх немає). У тому ж акті вказано, що за містечком рахується 386 га землі, 271 га з яких не використовується. Однак інвентаризатори не можуть назвати достовірно точні цифри (земельні питання — не їхня компетенція), а об’єктивну оцінку земельної ділянки донині не здійснено.
Внаслідок демлітаризації маємо: знищену військову інфраструктуру, роздерибанене майно на мільйони гривень, знищена соціальна перспектива районного центру. Не менш брутально повелися з військовими. Як вчинили з восьмою бригадою спецназу — добре відомо, частину передислокували в Хмельницький, а добрій половині бригади сказали: «Гуд бай», звільнивши в запас. А це еліта армії, справжні професіонали, аси. Хіба були б зайвими ці люди, коли починався збройний конфлікт на сході?     
Вперед... до чого?
На жаль, у Хмельницькій області вже є приклад району де «успішно» провели соціально-економічну стерилізацію, знищили промислове виробництво, через що з’явилася армія безробітних, загострився рівень криміногенної ситуації, була розчавлена будь-яка надія на перспективу, розвиток і усіляке «світле майбутнє». Мова, звісно ж, про Стару Синяву. Ізяслав на 70-80% дотаційне місто, така ж ситуація і з районом. Ізяслав зараз за крок до «статусу» Старої Синяви. Найгірше, що немає бачення того, в якому напрямку має розвиватися район і місто, які є точки зростання і прогресивні ідеї.
Військових вже немає, забули. Як промисловий центр Ізяслав успішно ліквідували і перспектив до відродження у цьому напрямку зараз немає. Були ідеї щодо розвитку туристичної сфери. На щастя, історичних та архітектурних пам’яток вдосталь, Ізяслав – старе, славне місто з багатою історією. Але кожен, хто хоч раз був там, чудово знає у якому стані ті пам’ятки перебувають. А ще бракує розвиненої інфраструктури, бо туризм, це не тільки визначні місця і будівлі, а ще дороги, сфера обслуговування, готельний бізнес, культурне середовище і питання безпеки. Парадоксально чи ні, але ізяславська колонія, де деякі в’язні відбувають довічне покарання, зараз є найбільш перспективним «підприємством», де люди можуть отримати робоче місце.
Трагічність ситуації з військовим містечком не лише в тому, що його ліквідували, викинули геть професійних військових, а й у тому, що отриманим, колосальним ресурсом так бездарно розпорядилися, якщо це можна так назвати. Добре, демілітаризувалися, що далі? В Славуті з армійським майном вчинили дещо інакше, більш раціонально (майно поступово продавали, а не чекали поки все розвалиться), і громада міста отримала хоч якусь користь від непотрібного вже військового спадку.
В Ізяславі ж все просто пустили за вітром, безперспективно, бездарно, безальтернативно. І головне, що ніхто за це не був покараний. Навпаки, окремі особи непогано поживилися за рахунок демілітаризаційного вандалізму. Хто ці люди? Думаю, в Ізяславі чудово розуміють про кого йде мова. Місто ж маленьке, і всі чудово знають, хто чим «дихає» і чим живе.