Цей крилатий український вислів найточніше підходить до резонансу, який викликала минулого тижня публікація стенограми засідання Ради національної безпеки і оборони України від 28 лютого 2014 року, на якому розглядалося питання територіальної цілісності держави у зв’язку із загрозою анексії Криму.
Хоча, як на мене, суспільство мало б спершу обуритися тим фактом, що цілком таємна інформація під грифом «секретно» нічтоже сумняшеся, як кролик із циліндра фокусника, з’являється в Інтернеті й ніхто про це — анічичирк! Пригадаймо: варто було Джуліану Асанджу — засновнику сайту «Wikilaks» — опублікувати секретну переписку агентів ЦРУ і ФБР п’ять років тому, як він водномить став персоною нон ґрата в десятках країн. І чим закінчилася та історія для австралійця? Камерою в швейцарській в’язниці, де він сьогодні очікує вердикт високого суду. Та Україна — не Америка і не Швейцарія, а тому українці цілий тиждень смакували подробиці «Радбезгейту», суть якого зводилася до того, що єдиним, хто виступив за негайне введення військового стану у відповідь на російську агресію в Криму був в. о. Президента України Олександр Турчинов. Юлія ж Тимошенко виступила категорично проти. «Якщо б у нас був хоч один шанс із ста виграти в Путіна, я була б першою, хто підтримав би активні дії. Але погляньмо, в якому стані наша армія. Хіба можемо ми протистояти Путіну в Криму, де на порядок більше російських солдат, ніж наших, в яких сама сучасна зброя і повноцінні військові бази?», — зауважила вона.
І от, унаслідок витоку, а точніше сказати — зливу інформації, українці цілий тиждень «мали роботу»: замість парламентської кризи і розпаду коаліції, викликаної незадовільною роботою уряду і прем’єра Яценюка, обговорювали «невістку» — себто Юлію Тимошенко і її слова, мовлені на Раді безпеки і оборони два роки тому.
Якщо запалюють зорі, значить це комусь потрібно, значить хтось хоче, щоб вони горіли, — написав колись поет Маяковський. Іншими словами: якщо в річницю анексії Криму в публічному доступі з’являється секретна стенограма засідання РНБО, отже, це комусь потрібно, отже, хтось хоче когось «спалити». Хто і кого?
Все стало на свої місця, коли з’ясувалося, що текст стенограми з’явився на публіці не без допомоги народнофронтовика Сергія Пашинського — вірного зброєносця і соратника Яценюка і Турчинова, якого пророкують сьогодні на роль нового прем’єр-міністра. Чому витік інформації стався 22-го? А от чому. Ще на початку лютого інститут Горшеніна анонсував, що 23 числа офіційно презентує соціальне дослідження «Суспільно-політичні настрої населення України». Але із середини лютого ці дослідження почали з’являтися в неофіційних джерелах. Їх результати шокували представників влади — передусім команду Турчинова — Пашинського — Яценюка. Так, згідно з офіційною статистикою інституту Горшеніна, лише п’ята частина українців вважає, що Україна рухається у правильному напрямку, а 69,8 відсотка — так не вважають (!). Зате 71,5 відсотка населення не вважають, що в Україні проводяться реформи. На питання, якби вибори Президента відбулися найближчої неділі, 17,2% респондентів проголосували б за чинного главу держави і 15,9% — за лідера «Батьківщини» Юлію Тимошенко. Що цікаво — третю позицію із результатом 11,8% розділили між собою лідер «Самопомочі» Андрій Садовий і головний радикал України — Олег Ляшко.
А тепер — найцікавіше. На питання, за яку б партію ви проголосували, симпатії респондентів розділилися таким чином:
Об’єднання «Самопоміч» — 15,6%, ВО «Батьківщина» — 14,0%, Опозиційний блок — 12,8%, Радикальна партія — 12,5%, БПП «Солідарність» — 9,7%, ВО «Свобода» — 8,6%, «Укроп» — 6,3%.
«Народний фронт», згідно зі статистикою інституту Горшеніна, не подолав би трипроцентного бар’єру. Тож як тут не забити на сполох і не вдарити, як водиться в українській сім’ї — по невістці, «могильниці» трьох екс-президентів — Кучми, Ющенка, Януковича! Мовляв, дивіться, читайте стенограму, люди добрі! Юлія Володимирівна, на відміну від Турчинова, не підтримала ідею війни у Криму. Ату її!
Стенограма Ради безпеки — документ серйозний, але на щастя чи на біду, за захопленням Криму українці, а з ними — увесь світ, спостерігав майже в прямому ефірі. Щоправда, ми бачили лише фінальну, добре сплановану операцію, яка готувалася ще з часів Помаранчевого майдану і була від- точена до деталей за час президентства Януковича. Тому ми не бачили, як ще під час Євромайдану Кримський півострів нашпиговувався російським спецназом і десантниками, і це на додачу до тих військ, що там були згідно з Харківськими угодами. І якщо бути справедливими, то на медалі «За возврат Крима» Путіну треба було ставити не дату — 20 лютого 2014 року, а 21 квітня 2010-го. З тієї причини, що саме цього дня, коли неконституційним способом були проголосовані Харківські угоди, Крим був зданий Росії з нутрощами.
Зрештою, акцентуючи увагу на словах Тимошенко, яка не була членом Радбезу, а отже — не могла і не голосувала за рішення цього колегіального органу, мало хто з її опонентів звернули увагу на те, що засідання переривалось на 10 хвилин. Саме в цей час Турчинову терміново дзвонив спікер Держдуми РФ Сергій Наришкін. Як повідомив після перерви Турчинов, «росіяни погрожують жорсткими діями по відношенню до України. Вони не виключають прийняття до України більш жорстких рішень, натякаючи на введення військ, і не лише в Крим». Наришкін передав українцям слова Путіна, що, якщо загине хоч один росіянин у Криму, — Росія оголосить київську владу злочинцями і буде діяти адекватно...
Зрештою час розставить усі крапки в історії з анексією Криму. Як кажуть на Поділлі: прийде весна, розтане сніг, і всі побачать, хто де, вибачте, «гадив». Однак це трапиться тоді, коли в Росії, відповідно до закону, а не згідно з чиїмось «хотєлками» і забаганками, як робиться в нас, будуть розсекречені всі матеріали, стосовно анексії Криму. Та вже сьогодні ясно одне: пожертвувавши Кримом, ми врятували Україну. Чи захистили б, чи відстояли б ми Крим у лютому 2014-го? Ні і ще раз — ні! А разом із Кримом втратили б й Україну. Бо що складала на той момент Українська армія і флот, який планомірно знищували 20 років поспіль! П’ять тисяч боєздатного війська, за словами тодішнього в. о. міністра оборони І. Тенюха, мовлені ним, до речі, під час наради 28 лютого. «Крим мав стати пасткою, приводом для повномасштабної агресії проти України, — переконаний він і сьогодні. — Від нас лише чекали, щоб той п’ятитисячний загін ми кинули б на Крим, відкривши кордон від Чернігова до Маріуполя, вздовж якого стояло 200-тисячне російське військо. І це, не рахуючи 70 тисяч вояків, стягнутих за
100 миль від Криму, — в Краснодарський край, де закінчувалася сочинська Олімпіада. Тому я авторитетно заявляю, — зазначає екс-міністр оборони Тенюх, — у нас не було жодного шансу вистояти проти такої армади».
То виходить, недарма Тимошенко називають «генералом у спідниці»? Бо, зважаючи на те, що на підставі однієї лише репліки, висловленої нею на засіданні Ради безпеки, опоненти звинувачують її в тому, що це вона зупинила війну, чи точніше сказати, — не дозволила розгорітися їй у повну силу, я кажу: браво, пані Юліє! Ви виявилися єдиним справжнім чоловіком у тому лампасно-золотопогонному товаристві, яке називається Радою безпеки і оборони України зразка 2014 року!
Gismeteo 
