Мій знайомий якось сказав, що коли хочеш нині жити спокійно — не вмикай телевізор, не читай газет, не заглядай в Інтернет. Бо там, що новина, то як у тій казці: чим далі — тим страшніше і жахливіше.
І справді. Он у пресі та електронних засобах масової інформації знову зарясніло негативом. Насамперед багато українців оніміли від заяви президента Єврокомісії Жан-Клода Юнкера. Цей відомий політик світового масштабу вперше і привселюдно констатував, що найближчі 20-25 років Україна не зможе набути членства в Євросоюзі.

Словом, говорили-балакали, а потім сіли та й заплакали. Бо, якщо два роки тому європейці щиро давали свою згоду на право українців бути у їхній сім’ї, жваво вправлялися із цього приводу в словесних реверансах доброзичливості і толерантності, то сьогодні цей, як на мене, цирк скінчився. Бо, як відомо, те, що задумала голова, — обов’язково зроблять руки чи ноги. Отож, Україна, не дай Боже, відтепер надовго опиняється між двох цивілізацій. Тобто — між Європою — Європейським Союзом та Азією — Євроазійським об’єднанням.
До речі, за прогнозами експертів, саме наші північні сусіди-росіяни — лише розділять у певній пропорції економічні права в нашій державі і переконливо вважатимуть Україну буферною зоною, тобто, нейтральною смугою для обох великих союзів чи пак світів.
Отож, маємо те, що маємо. Іншими словами, такий різкий поворот до нас Європи — не що інше як фатальна оцінка стрімкого регресу в розвитку нашої любої неньки України. А це, насамперед, проведення непослідовної, мінливої, невизначеної політики, внутрішні чвари (це вже в Україні, як ніде, хронічна невилікована хвороба: одна булава — три гетьмани), та лукава, лицемірно-фарисейська боротьба з корупцією.
Ці складові і зіграли з нами злий жарт. Ми знову пролетіли, як фанера над Парижем, ми знову не встигли і знову залишилися один на один із своїми невиліковними болячками. Тобто, в такому стані, коли ані ліків немає і коли вже лікарі махнули на все рукою.
Правда, наші політики-оптимісти роблять спроби заспокоїти українців. Мовляв, Юнкер озвучив свою заяву в Нідерландах. Саме тут через місяць відбудеться референдум щодо майбутнього України в європейському домі. Тому, на їхню думку, виступ Юнкера розрахований на голландців, які забажають зірвати нашу угоду про асоціацію з ЄС. Тобто, президент Єврокомісії ось таким, мало не сенсаційним, чином мав розтлумачити голландцям, мовляв, навіть, якщо ви піднімете палець угору (у древній Італії на побоїщах гладіаторів глядачі вирішували долю одного з них) і скажете: «Україні — бути в Євросоюзі!», то це не є гарантією того, що вона невдовзі стане європейською.
Проте скептики виводять тут свою партію. Із неї випливає, що хто-хто, а європейські політики знають ціну словам, а відтак на вітер їх не кидають. Устами Юнкера вперше озвучено те, про що думає Європа, тобто її відомі політики.
Справді, Україна на сьогодні має чи не найгірші можливості вступу до ЄС. Як було вже сказано, це холості постріли по корупції, окуповані території та війна на сході і, найстрашніше, це те, що дідько нагородив Україну таким сусідом як Росія.
А втім сьогодні було б простіше переконати голландців, що входження України до ЄС абсолютно нічим їм не загрожує. Як не крути, українці — не варвари, а все ж зліплені з європейського тіста. Хоча, люби Боже правду, Україна — держава з дикою, непослідовною політичною елітою, яка вкрай забрехалася перед Євросоюзом. Ця еліта, на біду всього українського народу, може, приміром, у лічені секунди змінити трактування законів, необхідних для запровадження безвізового режиму. Ця еліта, яка не може домовитися між собою, як захищати свій народ і Україну, яка безбожно цупить гроші і набиває власні кишені.
З іншого боку, Україна, як ніхто інший із кандидатів, погодилася винести за межі Угоди про вступ до ЄС положення про перспективи її членства в Євросоюзі. Тобто, як мовиться, наших керівників за язика ніхто не тягнув, а вони обмовилися, що беруть на себе зобов’язання абсолютно непомірні і головне непотрібні безперспективи вступу до ЄС.
І ще одне: вступ до Євросоюзу — справа, як кажуть, особиста та глибоко індивідуальна. Приміром, на цей процес Туреччина змарнувала вже півстоліття, але європейці так і не прийняли її до своєї родини. Натомість, наші сусіди поляки за десять років стали повноправними членами ЄС.
Одначе є два моменти, про які не слід забувати.
Перший, так, безперечно, наша країна нині не в тому вигляді чи стані, щоб чогось особливого вимагати для себе. Іншими словами маємо нульові ставки у серйозній грі.
Другий, якби пана Юнкера запитати, а що буде через 20-25 років (термін його пророцтва про можливий вступ України до ЄС) із самим Євросоюзом, він навряд чи відповів би на це запитання.
Втім нам давно слід зрозуміти, що ми за країна, які в нас можливості і в жодному разі не перебільшувати їх, щоб потім вкотре не чухати потилицю. Ми маємо змінитися, щоб розвинута Європа сприйняла нас як свою частку, тобто частку розвинутої новітньої цивілізації.
А поки що повинні надіятися тільки на себе, тобто жити своїм розумом. І, коли Україна, врешті-решт, стане заможною і багатою, отоді нас і запросять до Євросоюзу.
Усе складається як у грішному житті. На весіллях, урочистостях чи бенкетах багатії завжди бажані, а сіромахи, злидні хіба десь там за парканом. Такі вже життєві істини без будь-якого винятку.