Надрукувати
Категорія: Політика
Перегляди: 1481

Перед самісіньким ранком ніч — найтемніша. Недарма ж мовиться: доки сонце зійде — роса очі виїсть! Це повною мірою підтвердив минулий тиждень життя України. Так, за кілька годин до своєї відставки, яку Верховна Рада оформила 289 голосами, на генпрокурора Шокіна напав «роботун», який скоріше нагадує «швидку Настю»: по дорозі до парламенту, з якого він вийшов із префіксом «екс», відправив у відставку полум’яного борця з «діамантовими прокурорами» — Давида Сакварелідзе. Так закінчилось гостре протистояння нового і старого в Генпрокуратурі, правди і кривди, честі й безчестя. Протистояння, за яким із затаєним подихом спостерігала не лише Україна — весь світ. Скажу свою думку: для мене очевидно одне — минулого вівторка Давида здолав Голіаф, (хоча в Біблії — навпаки). Здолав підло, застосувавши для розправи над борцем із корупцією принцип колективного доносу, який не використовувався в політиці з часів Сталіна. Адже як інакше можна розцінити «маляву» обласних прокурорів до Шокіна з проханням звільнити їхнього одеського колегу? Думаю, а може обласним прокурорам, зокрема й прокурору моєї рідної Рівненської області, варто було б зосередитися не на пошуку «компромату» на Давида, а на боротьбі з бурштиновою мафією, яка на Рівненщині минулого тижня дійшла до межі, до краю, до прірви, піднявши зброю на правоохоронців і поранивши, вдумайтесь — десятьох (!) поліцейських! Більше, як на Донбасі того дня!

Єдина втіха, як зазначила найвпливовіша газета не лише США, а й світу «The New York Times»: «Порошенко повинен негайно поновити Сакварелідзе і розпочати широку суспільну дискусію щодо виборів нового Генпрокурора». Нагадаю: провідне американське видання жорстко розкритикувало Президента України Петра Порошенка під час його візиту в Америку саме за відсутність реальної боротьби з корупцією, зауваживши, що МВФ і країни донори, включаючи США, не можуть кидати гроші лопатою в корумповане болото, в яке перетворилась Україна!
Не знаю, чи читав Президент США статтю в «Нью-Йорк Таймс», яку Петро Порошенко назвав елементом…гібридної війни проти України, чим учергово  підтвердив, на думку народного депутата Сергія Лещенка, відсутність у нього політичної волі боротися з корупцією, та в своєму коментарі щодо України Барак Обама висловив готовність надати третій транш кредиту на мільярд доларів, щоправда, — після формування нового українського уряду.
Не секрет, коли наші владці чують слова «долари» чи «кредит», вони починають діяти з подвійною енергією. Та й як тут не закрутитися, як мусі в окропі, коли гроші обіцяють — в обмін на новий уряд, а без нової коаліції, такий уряд УЖЕ НЕМОЖЛИВИЙ. Бо після того, як минулого понеділка перший віце-спікер парламенту Андрій Парубій оприлюднив заяву депутатів фракції «Радикальної партії» про їхній вихід із коаліції, більшості не стало не лише де-факто, але й де-юре.
Зважаючи на те, що фракція «Самопомочі» заявила, що не увійде до коаліції ні під яким приводом, «сватання на Гончарівці», точніше — на Грушевського, Володимир Гройсман — без п’яти хвилин новий прем’єр-міністр — розпочав із Юлії Тимошенко й очолюваної нею «Батьківщини». Проте Юлія Володимирівна, подібно героїні Квітки-Основ’яненка, хоч і не подала гарбуза Володимиру Борисовичу, однак не дуже його і обнадіяла.
— Не виходячи з переговорного процесу і не вимагаючи жодних посад у новому уряді, ми вимагаємо одного — спочатку голосуємо пакет законопроектів, які чітко врегульовують ситуацію в країні, а потім підписуємо коаліційну угоду. Натомість же нам говорять: спочатку увійдіть до коаліції, а потім подивимося, що робити далі. Такі фокуси більше не пройдуть. Ми не віримо жодному слову жодного керманича чи то уряду, чи парламенту, чи держави. Тому ми кажемо — спочатку приймаємо законопроекти з підтримки середнього і малого бізнесу, наведення ладу в соціальній й аграрній політиці, зниження тарифів, а тоді підписуємо коаліційну угоду, — заявила вона.
Отримавши такого відкоша від Тимошенко, представники двох найбільших фракцій у парламенті — «Народного фронту» і «Блоку Петра Порошенка» не на жарт сполошилися. Того й дивись, до нових нелюбих і небажаних їм виборів дійде. Тож, щоб уникнути такого сценарію, вони реанімували старі, започатковані ще Кучмою і доведені до артистизму Януковичем, методи створення більшості — «тушкування». От уже воістину: нове — це давно забуте старе! Отож, спочатку Антон Геращенко, а за ним і Юрій Луценко, заявили, що готові приймати у свої фракції депутатів, котрі пройшли за списками …інших партій!
Божечку! Що тут почалося на Грушевського — Гончарівка відпочиває! Спочатку поновили у «БПП» демонстративно вигнаного з фракції ще в лютому Олександра Барну. Потім Голова Верховної Ради Володимир Гройсман оголосив, що народні депутати Павло Кишкар і Віктор Кривенко, обрані до Верховної Ради від «Самопомочі», теж увійшли до фракції «Блок Петра Порошенка».
Заскочені зненацька такою спритністю своїх колег-порошенківців, у гонку за коаліційні душі й голоси депутатів кинулися яценюківці. Подейкують, що вже до п’яти депутатів — членів групи УКРОП можуть влитися до «Народного фронту». (Переговори про їхній вступ нібито веде народнофронтовик Андрій Іванчук, який вважається наближеним до Яценюка й Коломойського).
Окрилений таким «посполитим рушенням», керівник фракції БПП Юрій Луценко оптимістично заявив, що незабаром сумарна кількість народних депутатів у двох фракціях БПП та «Народного фронту» може зрости до омріяних 226 голосів. І це цілком можливо, коли зважити на те, що за свідченням журналістів програми «Схеми», лідер радикалів Олег Ляшко двічі за минулий тиждень опинявся в одній будівлі з олігархом Рінатом Ахметовим, після чого сам Рінат Леонідович відвідував адміністрацію президента і прем’єр-міністра.
Словом, сватання на Гончарівці, себто Грушевського, — в розпалі. Чи закінчиться воно шлюбом — коаліційною угодою, покаже час. Однак, не знаю чому, мені це сватання нагадали слова героя Аркадія Райкіна: «Ох і дурять нашого брата, ой дурять!».