Ці слова сказав ще Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк у неділю в заяві з приводу своєї відставки з посади глави уряду. І хоч адресував він їх зовсім не собі і не своїм соратникам, а тим, хто, на його думку, штучно створив політичну кризу в Україні, здається, вони найкраще характеризують сутність діяльності очолюваного ним Кабінету Міністрів. Бо якщо озирнутися на список «барвистих обіцянок» і «добрих справ» «уряду камікадзе», то виявиться, що баланс дуже й дуже далекий від ідеального. Особливо щодо анонсованих заледве не на весь світ реформ та плану нещадної боротьби з корупцією. Бо навіть з реформою міліції-поліції, як тепер з’ясовується, не все так успішно і безхмарно, про що свідчать останні скандали з призначенням керівників різних рівнів.

То чого вже дивуватися результатам референдуму щодо асоціації між Україною і Європейським Союзом, який відбувся минулого тижня у Нідерландах. І хай там не все так однозначно і аргументовано, але нікому не вдасться заперечити, що наша політична еліта своєю поведінкою зробила для негативного результату значно більше, аніж євроскептики і путінські посланці разом узяті. Це ж тільки в Україні ледве не щотижневі корупційні скандали поки що сходять нашим можновладцям з рук і аж ніяк не загрожують ні їхнім посадам, ні неправедно надбаним статкам, а ще майже не впливають на їхнє політичне сьогодення та майбуття. Принаймні, до цього часу саме так і було. А в європейських державах така поведінка політиків вже давно безкарно не минає. От хоч би й у крихітній у порівнянні з Україною Ісландії (320 тисяч жителів), глава уряду якої, «засвітившись» в офшорному скандалі, вже до кінця тижня добровільно пішов у відставку. Й імовірність того, що він ще коли-небудь обійматиме таку високу посаду в своїй країні, дуже й дуже низька. Хіба за новітньою традицією його запросять на якусь високу посаду наші можновладці. А чом би й ні? За духом він майже свій...
А що ж в Україні? І в нас, як кажуть, все як у людей. І наші представники політичної й економічної (хоч у нас ці категорії, всупереч закону, невіддільні) еліти на чолі з Президентом Петром Порошенком також вигулькнули із секретних документів панамської офшорної компанії. І це тільки в одній компанії. Та ще ж і не всі документи журналістами оприлюднені. Хоч і цього виявилося досить, щоб охрестити цей скандал Панамогейтом і найгучнішою справою ХХІ століття. А їх же, тих офшорних компаній, щоб від податків ховатися, по всьому світу ого-го-го скільки наплоджено. І грошовитого люду українського по них, мабуть, таки чимало зареєстровано. Бо інакше народом обрані парламентарі з такою завзятістю щоразу не провалювали б антиофшорні закони. А то на Конституцію постійно зазіхають, щоб десь там під себе щось змінити, а ці закони, видно, дуж-ж-е вже близенько до їхніх зманіжених тіл і роздутих кишень. І на цьому тлі навіть обіцянка Петра Порошенка унормувати в Україні використання офшорних рахунків виглядає якось дуже й дуже кволо і непереконливо. Особливо зважаючи на політичну кризу, яка призвела до розвалу парламентської коаліції, і на економічну, яка значно погіршила рівень життя простих неофшорних українців, котрі все частіше в оцінках діяльності нинішньої влади використовують нецензурну лексику, бо слів без яскравого емоційного забарвлення уже катастрофічно не вистачає. Як і гривень у гаманцях...
Та, судячи із останніх заяв і політиків, і експертів, кампанія з активного рекрутування позафракційних «багнетів» і «дезертирів» із різних політичних сил завершилася, і жадані 226 новокоаліційних голосів цього тижня мають продемонструвати результати «бойового злагодження» у голосуванні за нового Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. Про такий сценарій розвитку прем’єріади ще в кінці минулого тижня заявляли представники блоку Петра Порошенка. Як, до речі, і про те, що вони голосуватимуть за прийняття відставки Арсенія Яценюка.
Та це голосування можна вважати простою дрібничкою у порівнянні з тим, що нова коаліція в урізаному вигляді має забезпечити ефективне проведення давно обіцяних, але так і не здійснених поки що реформ. Бо інакше ні в коаліції, ні в нинішнього складу парламенту загалом майбутнього немає. Час «бездумного бігу на місці» сплив, і тепер можновладцям потрібно таки щось робити для держави і її громадян хоча би заради власного порятунку і збереження неправедних статків. Навіть якщо вони глибоко заховані по закордонних офшорах, які виявилися не такими вже й надійними. Недарма ж кажуть, що все таємне колись та стає явним.