Данило Галицький у 1238 році розгромив німецьких лицарів Тевтонського ордену.

Московська пропаганда успішно сотворила образ переможця тевтонських лицарів Олександра Невського, який, насправді нікого не перемагав, бо в той час був заручником у Батия. А ми серед предків маємо справжнього героя, який захищав свою землю від загарбників.

У «Галицько-Волинському літописі» про цю подію розповідається так: «Коли ж настала весна, рушили вони удвох на ятвягів. І прийшли до Берестія, [але] ріки наводнилися і не змогли вони йти на ятвягів. Данило сказав: «Негоже є держати отчину нашу крижевникам – темпличам, тобто соломоничам». І пішли вони обидва на них із великою силою, узяли город [Дорогочин] місяця березня і старійшину їх Бруна схопили, і воїв захопили, і вернулися обидва у Володимир».
Темпличами або соломоничами руські літописи називали тамплієрів (лат. tampl – храм, звідси ще одна назва – храмовники). Свою другу назву – Соломоничі – орден отримав завдяки тому, що король Єрусалиму Болдуїн ІІ виділив йому під резиденцію південне крило свого палацу, який був побудований на руїнах храму Соломона. Вони планували створити власну державу від Балтійського до Чорного моря, яка б не була залежною від жодного монарха Європи. З цією метою тамплієри створили дочірні ордени: Тевтонський, Лівонський або Мечоносців, Добжинський.
А свій план почали втілювати в життя в 1235 році, коли польський князь Конрад Мазовецький підступом захопив руські землі між ріками Нуром і Західним Бугом та волинське місто Дорогочин – важливий стратегічний центр, що сполучав торговельні шляхи європейських держав і Русі, а також Балтійський і Чорноморський регіони. Не маючи змоги утримати ці землі в покорі, в 1237 році Конрад Мазовецький передає їх у володіння Добжинському ордену, а насправді – ордену Тамплієрів.
Данило Галицький добре розумів небезпеку появи на кордонах своїх земель хрестоносців, тому й організував блискавичний похід до Берестя (нинішній Брест). Звідси розпустив чутку, що вони з братом Васильком йдуть начебто “на ятвягів”. Приспавши пильність хрестоносців, він несподівано з’явився під мурами Дорогочина. Але штурмувати укріплене місто не став, а вирішив хитрістю виманити лицарів, розбити їх, і «ізгоном», тобто на їхніх плечах, увірватися в місто. Для цього виставив перед містом частину своєї регулярної піхоти, підсилену кінними і пішими лучниками. Хрестоносці, бачачи, що їм протистоїть в основному піхота, котру вони ніколи і військом не вважали, на чолі з магістром Бруно кинулись у навальний наступ, але були зупинені стіною списів. Тим часом із флангів і в тил хрестоносцям вдарили кіннота й решта піхоти Данила, які були у засідці.
Хрестоносці були на голову розбиті і в паніці кинулись тікати. На їхніх плечах русичі увірвалися в Дорогочин. Всі уцілілі лицарі на чолі з самим магістром Бруно потрапили в полон. Ця перемога Данила Галицького завдала відчутного удару планам наступу хрестоносців на Схід і створення держави хрестоносців на наших теренах.