За минулих сім днів українцям найчастіше доводилося чути й читати «старі слова» наших високопосадовців «про головне» — черговий транш кредиту МВФ. І яких тільки благ із цим траншем вони не пов’язують: і гривня ніби зміцниться так, як ніколи раніше, й іноземні інвестори, виявляється, вже стоять на низькому старті, важко навантажені доларами і єврами, та тільки й чекають відмашки того МВФ, аби наввипередки кинутися вкладати свої кревні в нашу діряву економіку. Ото хіба що всезагального благоденствія простому українцеві не обіцяють (приберігають, напевно, цього козиря до виборів). І «шо характєрно», як любить висловлюватися мій сусід дядько Михайло, ніхто нічичирк про долю попередніх траншів: скільки й куди валюти вкладено, які вигоди наш бідний народ з того отримав та наскільки заможнішим став? Про багатих можна не згадувати, бо вони добре знають про свої вигоди з тих кредитів. То чому ж скромненько так мовчать наші очільники про гроші МВФ? Чи не тому, що на зміцнення держави вони не використані, а просто таємничим чином розчинилися на печерських пагорбах, щоб потім вигулькнути не знати й у яких офшорах. А наші нині ще «ненарожденні», як писав Тарас Шевченко, внуки і правнуки навіть не підозрюють, що, ще не з’явившись на цей білий світ, вони вже винні кредиторам таки чималенькі суми в закордонній валюті.
А щодо небаченого зміцнення гривні, завдяки тим зайшлим доларам, то варто пригадати не таке вже й далеке фінансове минуле — лютий 2014 року, коли гривня почала стрімко знецінюватися. А коли 5 травня того ж року, завдяки (чи всупереч) мантрам наших великих державників, МВФ таки надав Україні кредитів аж на 11 мільярдів зелених (рекордна сума всіх часів незалежності), то думаєте падіння зупинилося? Якби ж то... Аналітики через рік проаналізували хворобливий стан гривні, і з’ясувалося, що з 5 травня 2014 (коли рекордний кредит потрапив до України) по 4 серпня 2015 року вона девальвувала аж в 1,9 раза.
А тепер пригадаймо, що у серпні цього року гривня знову почала втрачати свою не таку то вже й велику вагу, і до 13 вересня, якщо вірити фінансовим аналітикам, на міжбанківському ринку без «допомоги» МВФ девальвувала на 7,5 відсотка. Хотілося б, дуже хотілося б помилитися, але мільярд МВФ може дотиснути гривню, а заодно й учергове спустошити гаманці простих українців.
Однак у дружному хорі агітаторів за черговий транш кредиту міністр фінансів Олександр Данилюк раптом заспівав, що «країна на даний момент не відчуває гострої потреби в грошах Міжнародного валютного фонду». Отакої! «А хто ж тоді відчуває гостру потребу в тих грошах?», — резонно запитає допитливий читач, подумавши при цьому, що йому вони не завадили б, бо пересічному українцеві гривня, не кажучи вже про долар, ніколи зайвою не буває.
Так у тому то й вся фішка, що мільярд той має всього-на-всього «заманити» в Україну інвестиції, бо «відновлення співпраці з фондом», виявляється, стане «позитивним сигналом для інвесторів». А вони, як ми вже знаємо, нетерпляче топчуться на старті. Не беруся прогнозувати, що до кінця вересня їхні гроші до нас перебіжать, бо частіше доводиться спостерігати, як наші гроші в офшори тікають, але здоровий глузд чомусь підказує, що поки точиться війна на Донбасі (навіть якщо її й називають лукаво АТО), то вона здатна розполохати навіть тих інвесторів, які дуже-дуже люблять заробляти гроші. І знову ж таки ох, як хотілося б помилитися і таки побачити «українське диво». Бо «український прорив» відбувся якось зовсім непомітно...
А де брати гроші для бюджету, показали на днях литовці. У цій прибалтійській країні тамтешній суд визнав незаконно набутими і прийняв рішення перерахувати до держбюджету (їхнього, звичайно) 50 мільйонів євро, вкрадених імовірно екс-главою Національного банку і колишнім віце-прем’єр-міністром України Сергієм Арбузовим. “На жаль, ми від України у відповідь не отримали інформації про те, що ці гроші були вкрадені у держави, і їх слід повернути Україні», — заявив генпрокурор Латвії Ерік Калнмеєр.
Що це — злочинна бездіяльність, халатність чи нерозторопність тих посадовців і правоохоронців, котрі за своїми службовими функціями зобов’язані дбати про державні інтереси? Запитання, як кажуть, риторичне. Чи, може, ці гроші для агітаторів за кредити здаються такою мізерною сумою, що й напружуватися не варто? То хай би про важливість коштів для армії поцікавилися у волонтерів, котрі й досі возять нашим захисникам на фронт і одяг, і взуття, і продукти, бо реальна ситуація із постачанням військових на передовій дещо відрізняється від того, про що доповідав Президент у Верховній Раді тиждень тому.
Отак і живемо по-гібридному?
Gismeteo 
