Кажуть, зима (скільки б до неї не готувався) завжди приходить несподівано. Мабуть, те саме можна  говорити і про пенсійний вік. Здається, ще сьогодні ми сприймаємо розмови про пенсію, як щось дуже  далеке. А вже завтра, хоч як не дивуйся, стикаєшся з нею чоло в чоло. А отже, мимоволі опиняєшся посеред штормів чергових змін у пенсійному законодавстві. Не так давно холодним душем стало для багатьох українців  повідомлення про подовження  пенсійного віку. А нині  – знову готуймося трудитися ще довше. Така вимога Міжнародного валютного фонду, який вирішив підтримати черговим траншем у один мільярд доларів економічно охлялу Україну взамін дотримання нею низки вимог, у тому числі й подальшої пенсійної реформи.  МВФ рекомендує коригування пенсійного віку, а також скорочення умов, які дають підставу для виходу на пенсію до 60 років чоловікам і до 58 років – жінкам. У більшості країн ЄС один пенсіонер утримується приблизно трьома працюючими, в Україні один працюючий утримує вже навіть більше, ніж одного пенсіонера. За логікою, і справді нам треба працювати, як і в Європі, мінімум до 65 років.

Та, як кажуть у нашій рідній Україні, рада б душа в рай, а гріхи не пускають. Можливо, й працювали б до 65, а то й більше. Але ж кількість робочих місць скоротилася в рази, людям передпенсійного віку, котрі через обставини залишилися без роботи, розраховувати на посаду з пристойним заробітком взагалі марно. Та й молодь, котра «гризла» граніт науки, після закінчення вишів — біля розбитого корита: усюди хочуть спеціалістів з досвідом роботи або, кажуть новачкам,  штат укомплектований під зав’язку. За такої ситуації годі й дивуватися, що пенсіонерів у нас все більше, а працюючих, із зарплат котрих відраховують податки для них, ні.
Проте у пенсійному питанні є ще один специфічний нюанс —  забезпечення таких пенсій, що й у  валізу не помістяться. Оці захмарні пенсії та  зарплати, попри всі  аргументи, ні розум, ні душа простого українця не сприйме. Як, до прикладу, спокійно реагувати на інформацію про те, що зарплата глави Національного банку Валентини Гонтарєвої складає 163 тисячі гривень на місяць, а її п’яти заступників — по 150 тисяч гривень. І вдень і вночі «орють», мабуть, ці люди цілину банківської системи, щоб нам, простолюдинам, жилося ліпше, щоб міцніла рідна гривня і банки не пошивали нас у дурні. А новий очільник Укрпошти, навіть важко уявити, на які жертви має іти заради роботи, якщо отримує за місяць 333 (!) тисячі гривень. Оце старається чолов’яга! Не те, що якась поштарка, ледь влаштувавшись на півставки або на мінімалку, з консервами, печивом і подібним товаром мусить оббігати гори-доли розбитими вулицями, щоб виконати план з реалізації.
 Погодьтеся, у державі, яка не помічає, або плодить такі соціальні прірви, навряд чи залишатиметься живим поняття справедливості. Кажуть, нинішня доба явила нам ще одну гілку влади (попри законодавчу, виконавчу, судову) — олігархічну, яка бере верх. Зі своїми законами, світосприйняттям. І якщо їй немає перепон на цьому шляху, то чому  дивуватися?
А ось переконання, що народ наш легко, весело, підскоком долатиме планку на робочих місцях у 65 років і вище, таки  дивує. Без сумніву, наші валютні донори бажають, аби й українці згодом мали європейські пенсії, аби з пенсійним віком перед ними відкривався весь світ і нові можливості. Єдине, чого не враховують, що далеко не всі українці зможуть досягти пенсійного віку. Середня тривалість життя в Україні чоловіків 66,3  року, жінок – 76,3. За такої ситуації багатьом доведеться помирати, хоч і звучить це жахливо, на робочому місці.
І те, що життя українців занадто коротке, мало би хвилювати державних мужів насамперед. Не кажу про високе і патріотичне, а бодай з елементарної поваги до тих, хто забезпечує їм своїм трудом, податками і мовчанням ситість, комфорт, шик. На тривалість віку кожного, поміж інших факторів, безумовно,  впливає медичне забезпечення.  «З чим іти до лікарів, якщо в кишені порожньо?» — ось що стало головною проблемою населення.  ВООЗ стверджує, що Україна опинилася серед 36 країн із катастрофічними особистими витратами громадян на здоров’я (понад 25% від доходів домогосподарства). Статистика враховує захворюваність, рівень витрат на медицину та близько тисячі інших показників. Але реформу, яка б докорінно змінила на краще ситуацію вітчизняної галузі охорони здоров’я, так і не провели. Пустопорожні балачки і якісь імпульсивні запровадження чуємо й спостерігаємо впродовж  багатьох  років. Та хіба від цього  легше?
Українській медицині потрібна негайна реанімація. Бо не лише пацієнти потерпають, вже лікарі  залишають державні лікарні. Найкритичніша ситуація, за словами самих медиків, на невідкладній допомозі – машини швидкої допомоги, старі та розбиті (таких до 80 відсот-
ків), продовжують возити хворих занедбаними дорогами. Натомість поки що МОЗ планує розпочати долати проблеми з… навчання кадрів.
МФВ наполягає на тому, щоб вже до кінця року був прийнятий новий закон про медичну реформу. І щоб вже зараз припинити фінансування лікарень за кількістю ліжок, а  з 2017 року перевести всю медицину на страхову. Як кажуть, дай, Боже, дожити.
Кредитор України наполегливо радить першочергово провести не лише пенсійну і медичну реформи, а й податкову, освітню. Чекають в МФВ також закону про продаж земель сільгосппризначення. Як відомо, мораторій на продаж депутати продовжили ще на рік, тобто мораторій з 2001 року — вже вісім разів. Різні думки з цього приводу заповнили соцмережі. Висловився також і Святослав Вакарчук, не як співак, щоправда, а як кандидат фізико-математичних наук і громадянин. Він переконаний, що політики дурять громадян, працюючи на особисті рейтинги, а деякі гравці агробізнесу прекрасно живуть в умовах низької оренди і що 11-12 відсотків земель, які належать нині державі, і є найбільшим джерелом корупції та маніпуляцій. Наводить свої аргументи.
Можливо, знайдуться їм заперечення. Але кожен із нас, переконана, готовий долучитися до заключних слів Святослава: «Панове політики і державотворці, шановні народні депутати і чиновники.  Ваше завдання — працювати на благо країни. Я, як її громадянин, який хоче тут жити, який мріє, щоб тут жили його діти, закликаю вас припинити займатися популізмом та імітаціями реформ. Припиніть, мов страус, ховати голову в пісок — золотий пісок, який ви самі ж і їсте. Не переїжте цього піску, бо від цього часом стає зле...».