Наше і вже наступне покоління, на своє щастя, не пережили страхіть минулого століття. Серед них — Голодомор 1932-1933 років.

Натомість моя бабуся Євдокія свого часу скупо розповідала про ті події, мабуть, не хотіла лякати нас. Але змалку вчила онуків, коли падав окраєць хліба на підлогу, обов’язково підняти його, поцілувати і покласти на стіл. Коли ж після трапези залишався шматочок хлібчика, обов’язково сушила його і клала собі під подушку.
Нас це неабияк дивувало, мовляв, навіщо ті сухарі, он скільки хліба в магазині? А вже згодом дізналися, що окрім нашої мами Марії і трьох її братів, було в Євдокії і Андрія (дідуся) ще п’ятеро дітей. Їм і випала доля народитися у ті чорні і кошмарні роки та вмерти голодною смертю. Якось дивом вижили лише моя мама та її троє братів.
А втім ніякого чуда не було. Як згодом довідалися, дід Андрій, як і багато його односельців, воювали у війську Нестора Махна. Той щедро платив за службу не лише паперовими номінаціями, а й золотими монетами. Вони й порятували життя бабусиним дітям. Бо вона з дідом купляли за них борошно та іншу провізію в місцевих євреїв. Правда, не надовго вистачило того жовтого металу, але все одно чотирьох діточок вдалося витягти.
Вже згодом, коли ми виросли, бабуся розповідала, як у наших Женишківцях, біля сільського ставка, односельці, геть опухлі від голоду, їли ряску та всяку першу весняну зелень. А ще повідала, як одна жінка, аби врятувати молодшеньких своїх діток, готувала страви з тіла своєї померлої матері.
Епізоди, епізоди. Їх сотні тисяч, а за ними — мільйони безневинно убієних українців.  Погодьтеся, в жодному фільмі жахів, у жодній творчій фантазії найвинахідливішого режисера не знайдеш і не побачиш такого.
У ці скорботні дні Україна молилася за душі своїх співвітчизників, віддавала одвічну шану мільйонам заживо закатованих найстрашнішими тортурами, які є на світі, — голодом.
Із слізьми на очах цитував Президент Порошенко розповідь одного з очевидців тієї доби. Такого уві сні не побачиш.
Разом із тим Петро Олексійович відверто заявив, що і Голодомор 1932-1933 років, і нинішня війна на Донбасі, і анексія Криму — справа одних і тих же рук кривавого Кремля. Як з ним не погодитися? Адже, люби Боже правду, стільки війн, страхіть, біди, трагедій, як приніс північний сусід і «старший» брат, Україні не приніс жоден народ, жодне плем’я.
Історію можна сфальсифікувати, перекрутити, підтасувати, чим і займається «вєлікая і нєдєлімая». Однак історію не переписати і не замовчати. А ще уроки історії якраз і полягають у тому, що люди не роблять із них жодних уроків.
Вразив і виступ колишнього російського васала  Віктора Януковича в Ростові-на-Дону і деякі його давніші висловлювання.
Такого наплів, що «Ахметова» — просто квіточки. Однак там, де він дивувався спокою і холоднокровності Владіміра Путіна з приводу того, чому той ще грається з Україною, бо вже давно пора і Донбас загарбати, і не завадило б всю Україну знову поставити в стійло “вєлікой імпєрії”, безсумнівно, обурило всіх українців. А ще до сліз шапкокрад насмішив усіх нас тим, що, драпаючи з України, не прихопив із собою... жодного цента.
Проте відомо, що особисто Путін ніколи не поважав зека Віктора Януковича, будучи генералом елітної спецслужби. І це закономірно, бо той, хто зрадив вас один раз, обов’язково продасть скільки завгодно, аби платили. Зраду шанують, бо вона може інколи зіслужити, а ось зрадників, запроданців — мало хто. Виняток хіба що становить знову ж той Путін, який днями підписав відповідний указ, за яким визнаються військові звання і документи громадян України, які проживають на території анексованого Криму і які вирішили послужити вірою та правдою «матушке Рассеи». Та й дивуватися тут нічого, адже, як відомо, батько Владіміра Владіміровіча теж служив далеко не «совєтскому отечеству», а фашистській Німеччині. Тут, безсумнівно, взнаки далися і гени, і поклик крові Путіних. Словом, яблучко від яблуні далеко не падає.
І врешті-решт ще дві новини, які не можуть не залишитися поза увагою світової спільноти.
Новообраному президенту США Дональду Трампу доведеться ще піймати не один стрес. Адже прихильники Хілларі Клінтон почали перераховувати голоси виборців, вважаючи, що результати президентських перегонів сфальсифіковані.
Помер лідер кубинської революції 90-літній Фідель Кастро. У своєму передсмертному заповіті він розпорядився, щоб його тіло піддали кремації, а прах розвезли по всьому острові Свободи.