Не часто буває в Україні такий насичений подіями тиждень, яким стали передостанні в році, що минає, сім днів. На жаль, втішних новин зовсім мало. Бо завершується рік, який вже встигли назвати «роком втрачених можливостей», черговими втратами на фронті і заледве не тотальним зубожінням тих, хто в тилу. Це визнав навіть Міжнародний валютний фонд, який назвав Україну найбіднішою державою Європи і визначив їй аж 134 місце в світі за часткою ВВП на душу населення. Та, здається, наші очільники цим зовсім не переймаються, бо ж, судячи з результатів електронного декларування, їм саме така держава й потрібна — корумпована і пограбована.
Тільки ось прості українці все частіше кажуть, що зусилля й жертви революціонерів-майданівців виявилися марними, бо, на їхню думку, нинішня влада ще гірша за «попередніків». Та й європейські партнери, за винятком хіба що Литви, більше заклопотані своїми внутрішніми проблемами, аніж виконанням даних Україні обіцянок із введення безвізового режиму та ратифікації угоди про асоціацію з ЄС.
І немає чого дивуватися, адже наші чиновники, у тому числі і військові, на всіх рівнях демонструють не стільки патріотичність, скільки бажання нажитися у будь-який спосіб. А це призвело до того, що закордонні благодійники намагаються надавати допомогу чи то цивільним особам, чи нашим захисникам на сході в обхід державних органів, маючи справу або ж із волонтерами, або прямо доставляючи гуманітарні вантажі тим, хто їх потребує.
От і виходить, що ті сотні тисяч доларів міжнародної допомоги і мільйони гривень українських платників податків, які потрачені на створення нових антикорупційних органів, не дали ніякого результату. Принаймні, поки що жодна гучна справа не доведена до суду, а жоден винуватець не опинився за гратами. Хоча в наших судах можна сподіватися будь-яких найнеймовірніших поворотів.
А повернення на вулиці Києва такого ганебного явища, як «тітушки», ще раз засвідчило, що ні нинішня влада, ні нова поліція зовсім не зацікавлені щось радикально міняти. Тому українцям варто сподіватися тільки на себе, як це й зробили у столиці колишні бійці добровольчих батальйонів і воїни-фронтовики разом із підприємцями. До речі, це вже не перший випадок в нашій державі (згадаймо хоч би й озброєння фермерів на Кіровоградщині для свого захисту), коли люди організовуються, аби протистояти злочинцям, у тому числі й чиновникам високого рангу, які звикли нахабно наживатися, використовуючи своє службове становище.
Не зрадили цій традиції минулого тижня і високопосадовці, організувавши у парламенті бюджетний марафон тривалістю заледве не добу. Тому головний фінансовий документ країни знову приймався поспіхом під ранок, бо інакше депутати просто розійшлися б по домівках і не набралося б потрібної кількості голосів. Однак експерти мають й інше пояснення такого нардепівського трудоголізму. На їхню думку, то зовсім не турбота про долю країни так затягнула прийняття бюджету, а торги різних олігархічних груп за привабливі преференції в обмін на голоси. І в цій ситуації якось всі, особливо ті, хто приймав бюджет, забувають, що то зовсім не їхні кошти, і навіть не державні, а гроші платників податків. У тому числі і тих, яких напередодні за невтручання поліції побили на будівельному ринку в столиці «тітушки», зодягнуті у зелені однострої.
Якщо ж порівняти, на що в наступному році суттєво зростуть витрати, то виявляється, що у «воюючій країні», як висловився голова Верховної Ради Андрій Парубій, найбільше «воює»... Кабмін, бо кошти на його утримання зросли аж на 130 відсотків — з 322,4 до 746,7 мільйона гривень. Адміністрації Президента нардепи виділили на 63 відсотки більше коштів, ніж минулого року. Та й про себе вони не забули, збільшивши витрати на своє утримання на 20 відсотків. А ось на потреби Міністерства оборони в наступному році буде спрямовано на 4,6 мільярда гривень більше, або ж на 7,7 відсотка!
Звичайно, минулого тижня хлопці на Світлодарській дузі, напевно, не стежили за парламентськими баталіями, бо мали справжні — смертельні і кровопролитні — бої із загиблими і пораненими побратимами. Ось тільки волонтери з Бахмута (а пізніше і зі Львова, куди привезли 31 пораненого бійця) після зростання кількості поранених, через мережу Інтернет знову звернулися до небайдужих співвітчизників з проханням про допомогу... ліками і перев’язочними матеріалами. Чим не привід правоохоронним органам зацікавитися, куди щезають кошти з військового бюджету, якщо загострення навіть на невеликій ділянці фронту виявляє факти незадовільного забезпечення лікарськими засобами першої допомоги? Не забути б про це на наступних виборах, аби ті, хто щедро розливає популістський єлей на вуха виборців, нарешті залишилися без доступу до владного корита.
Як не варто забувати і про те, що націоналізація ПриватБанку коштуватиме українським платникам податків немало-небагато, а близько 149 мільярдів гривень. Бо електронні декларанти вже точно не побіжать наввипередки один перед одним, несучи центнери і тонни своєї готівки до цього вже державного банку, аби допомогти його врятувати, а заодно і всю банківсько-фінансову систему. Тільки у задачці запитується, як така астрономічна для переважної більшості українців гора грошей (це ж не п’ять і навіть не сто гривень!) могла непомітно щезнути з банку? І хто має за це відповісти? Та практика підказує, що ще жоден власник навіть не таких солідних статків в Україні ні за які злочини проти її народу не відповідав і найближчим часом відповідати не буде. Хіба що сам народ і почне захищати себе всіма доступними йому засобами...
Gismeteo 
