Бюджетником бути нині вигідно та зручно. Держава, встановивши мінімальну зарплатню на рівні 3200 гривень, не забула подбати про виділення коштів на виплати вчителям-лікарям тощо. В області провели всі необхідні розрахунки та вже виплатили аванс цим категоріям подолян, спираючись на нові розрахунки. Скорочень, переведень на неповну робочу ставку практично не зафіксовано, за окремими винятками. Скажімо, дещо незрозумілою є ситуація у сфері культури на Шепетівщині, але, здається, лад і там наведуть.
Виконання вимог законодавства щодо виплат на мінімальному рівні — найважливіше питання, що розглядалося на розширеному засіданні колегії облдержадміністрації. Як вже мовлено, в бюджетній сфері все гаразд. А ось як бути бізнесу, дрібному підприємництву, тобто іншій частині населення, яка не сидить на грошових потоках, що течуть повноводною рікою з Києва, не обговорювали. Це чомусь поза увагою обласної влади, яка мала б дбати про всіх громадян краю. До цього ще повернемося, а поки щиро порадіємо за наших освітян та інших бюджетників.
Як доповів, виступаючи на колегії, заступник директора департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації Володимир Паламарчук, у січні середня зарплатня в закладах охорони здоров’я становить 4125 гривень. Звісно, десь більше, десь менше. Так, медики Хмельницького та Нетішина мають у середньому на чотириста гривень більше, а відстають за цим показником у Ярмолинецькому, Новоушицькому, Шепетівському районах та… місті Кам’янці-Подільському.
Й взагалі ситуація із зарплатнею в місті над Смотричем завжди викликала здивування: ледь не в кожному звіті останніми роками згадувалося, що серед міст області у Кам’янці найнижча заробітна плата, ще й від багатьох районів відстають за цим показником.
Освітяни взагалі могли б пишатися рівнем своїх доходів: у січні їм нарахували в середньому понад 5,5 тисячі гривень, що майже на дві тисячі більше, ніж у торішньому грудні. А рекордсменом став Полонський район — понад сім тисяч зарплатні на одного вчителя. На цьому тлі більш блідо виглядають працівники культури: їм нарахували по 3431 гривні. Працівники соціальної сфери мають дещо кращі показники: 3943 гривні на одну особу. В будь-якому випадку зобов’язання влади перед бюджетниками виконано — нараховано більше 3200 гривень.
Гордитися цим на місцях, звісно, зовсім не варто. Чому? Бо переважно це гроші «з центру». Місцеві бюджети шалено дотаційні. Навіть казна нашого найбільшого міста — Хмельницького, доходи якого на поточний рік затверджено на рівні 2,3 мільярда гривень, фактично наполовину — 1,1 мільярда наповниться за рахунок субвенції. Про обласний бюджет годі й говорити — на три чверті він дотаційний. Тобто уряд і депутати вирішили збільшити мінімалку – вони й наповнили кошториси грошима для її виплати бюджетникам. А як виживати тим, хто не прив’язаний до державної годівниці? Як викрутитися бізнесу, навіть державним госпрозрахунковим організаціям, яким кошти із загальної скарбниці не течуть?
Це питання порушили на колегії представники громадськості, запропонувавши до рішення засідання внести пункт щодо розробки програм стимулювання, інвестування тощо підприємництва. Бо батогів для тих, хто не спроможний сплатити мінімалку, вигадано багато, а пряників не запропоновано. Більше того, нарешті вони звернули увагу на доволі принизливий для громадськості факт. Хто був на засіданнях або переглядав сюжети по телебаченню, безсумнівно, побачив, де ж перебуває тая громадськість. Хто не бачив – оповім, бо завжди дивувала ця доволі ганебна історія. Отже, уявіть. Президія. Дев’ять посадкових місць для чиновництва. Посередині два крісла-трони для найвищих наших чиновників. І позаду цієї помпезності втулений, даруйте, сіромашний столик. А за ним, наче який сирота, представник громадськості (див. фото). Із зали його і не розгледиш. Ось вам, у всій красі, влада на першому плані, а представники громади, тобто наші з вами захисники, десь поза спинами, у далекому невидимому тилу. Притулилися на приставному столику. В куточку. Ось таке до нас, простолюдинів, і є ставлення, не що інше ми, а справжнісінький додаток до владної вертикалі.
А те, що саме населення своїми податками та своєю працею годує й утримує цю владу — навіть і на думку їй, владі, мабуть, не спадає. Як не спадає й те, що всі високі зарплати бюджетникам, у тому числі цим чиновникам у президії, стали можливими завдяки нам усім. Жодним чином не хочу образити вельмишановних вчителів чи лікарів, але робота їх не в матеріальній сфері, не створює натуральний продукт, який можна продати, аби отримати додану вартість, податки. Це все створює бізнес, який влада, на жаль, ігнорує.
Звітувати про те, що вправно розподілив кошти з державного бюджету, забезпечивши виплату мінімалки, — справа одна. Інша — створити умови, щоб у бізнесу були можливості розвиватися та платити гідну зарплатню. Наразі це питання вкрай гостро постало перед більшістю підприємців краю. Навіть перед нашою газетою: як у нинішніх кризових умовах забезпечити всіх зарплатнею понад 3200 грн. І на цьому тлі пригадуються борги, які облдержадміністрація досі не віддала нашому колективу. Проте майже 90 тисяч гривень переказала якимсь приватним виданням, а на той час своєму рідному, комунальному, часопису «Подільські вісті» «забули» повернути 160 тисяч за 2016 рік і утричі більше за 2015. Чому знову про це згадуємо? Бо сподіваємося, що совість у владців ще існує, й борги таки повернуть. Тоді й нам простіше буде дотриматися законодавства про розмір оплати праці.
Gismeteo 
