Житлові проблеми в Нетішині не розв’язуються десятиліттями, владі – байдуже
Квартирне питання, яке псувало людей у булгаківські часи, й сьогодні не робить їх кращими. Дивлячись на дорослих дітей, батьки скрушно хитають головою: «У наш час хоч квартири давали. Будувала держава, великі підприємства і навіть колгоспи. А ви де жити будете?» Справді, вибір невеликий – тулитися у батьківській квартирі чи хаті кількома сім’ями, орендувати квартиру або все життя працювати на виплату кредиту, на який придбали своє помешкання. Визнаймо факт: власне житло для більшості українських сімей, які його потребують, нині постає лиш захмарною мрією й не вписується у реальні плани.
Житловий кодекс України, який було прийнято 30 червня 1983 року, набрав чинності 1 січня 1984 року. Щоправда, офіційно він називається «Житловий кодекс Української РСР» і діє в частині, що не суперечить українському законодавству. Він давно не відповідає вимогам сьогодення, але продовжує лишатися однією з небагатьох законодавчих галузей, які за час існування незалежної України не зазнали суттєвих змін.
Одначе, хоч який недолугий, але закон є закон і його потрібно виконувати. Відтак органи місцевого самоврядування формують квартирну чергу. Є три види квартирної черги: загальна, першочергова (входить до загальної) і позачергова, яка не включається ні в загальну, ні в першочергову.
Позачерговики – це інваліди війни І-ІІ групи, ліквідатори аварії на ЧАЕС І-ІІ категорії, сім’ї загиблих військовослужбовців, діти-сироти, які були на державному утриманні. До першочерговиків належать учасники бойових дій, багатодітні сім’ї, люди, які живуть в аварійному житлі, інваліди загального захворювання І-ІІ групи, інваліди дитинства, які мають посвідчення, реабілітовані тощо. На загальну ж чергу, зрозуміло, стають люди, які не мають жодних пільг.
На кінець 2016 року на квартирному обліку Нетішинського міськвиконкому перебувало майже півтори тисячі сімей. З них – понад дві сотні позачерговиків. Ветеран загальної квартирної черги перебуває в ній з 1984 року, а ветеран-позачерговик – з 1988-го.
У 2011 році в Нетішині за ініціативою тодішнього міського голови Ольги Омельчук була сформована ще одна черга – на отримання житлової площі в гуртожитках міста. Рішення відверто популістичне й житлової проблеми не розв’язало анітрохи. Навпаки, загострило. Через існування черги житлову площу не могли отримати робітники та службовці, які мають заслуги перед містом і громадою, бо до неї швидко записалися усі, кому не лінь.
Протягом п’яти років існування черги житлова площа в гуртожитках не вивільнялася. Винятком було переобладнання побутових приміщень та переведення їх у житлові або завершення договорів оренди. Одначе ця кількість квадратних метрів настільки мізерна, що, мабуть, не виправдала вартості паперу, затраченого на розрекламування «успіхів» тогочасної влади.
Торік відповідно до Положення про гуртожитки, затвердженого наказом Мінрегіонрозвитку, Нетішинський міськвиконком скасував це рішення як таке, що суперечить законодавству. До теми нетішинських гуртожитків ми повернемося трохи нижче.
Уже багато років коштом міського бюджету житло в Нетішині не будується взагалі. Цей прикрий факт не заважає кандидатам на посаду міського голови вписувати до своїх програм пункт про розв’язання житлової проблеми в місті. Яким чином – жоден з них пояснити не може навіть приблизно. Норма закону, за якою забудовник віддавав на потреби міста певний відсоток житла, з Житлового кодексу виключена. Новобудови, якими по периметру обростає Нетішин, є стовідсотково комерційними, й житлову чергу геть не просувають.
За час перебування на посаді міського голови Олександра Супрунюка під будівництво багатоповерхівок комерційним структурам було продано дві земельні ділянки. Остання, площею 3 гектари, – наприкінці минулого року за 1,8 мільйона гривень. Як годиться, кошти надійшли до бюджету. Інше питання – на що їх спрямували? Звісно, статей витрат у місті вистачає. Та, на мою думку, вже давно у «міському законодавстві» має бути прописана норма, що кошти від продажу землі під будівництво комерційного житла повинні спрямовуватися виключно на розв’язання житлових проблем мешканців міста. Адже земля належить територіальній громаді, серед членів якої ті, хто ніколи не зможе купити собі квартиру через низькі доходи, негаразди зі здоров’ям тощо.
Орендна плата, яку вносять за користування земельними ділянками, теж має спрямовуватися на придбання житла. Газета вже писала про порушення щодо оренди земельної ділянки площею 56 гектарів, за яку бюджет недоотримав понад 10 мільйонів гривень. Є ще одна ділянка – 3 гектари в районі міського пляжу, конкурс на оренду якої виграло одне з нетішинських підприємств. Але нинішній владі чомусь вельми не подобається орендар. Тож замість того, щоб оформити договір та отримувати прибутки від здачі в оренду, місцева влада має збитки – уже не один рік судиться з переможцем конкурсу.
Таким чином недолугість і нездорові амбіції місцевих можновладців черговий раз наносять громаді міста реальні збитки. Необхідно зауважити, що торік нетішинський мер Олександр Супрунюк зробив спробу створити молодіжний житловий кооператив. Як уже стало для нього традиційним, ідея була з самого початку «мертвонародженою». Обіцянки-цяцянки у стилі класичного окозамилювання зневірили нетішинців у дієздатності очільника міста.
Навколо продажу та передачі в оренду земельних ділянок під будівництво комерційних багатоповерхівок у Нетішині вирує якась «каламутна вода». А у вирі, як відомо, водяться чорти. Чи не корупційні випадково?
І знову про гуртожитки. У Нетішині є 11 гуртожитків, дев’ять з яких знаходяться на балансі КП «Житлово-комунальне об’єднання». У більшості з них деяка площа, переважно на першому і другому поверхах, використовується не за призначенням. Простіше – перебуває в оренді державних і комерційних структур. Відсоток останніх дуже незначний. Зокрема, у гуртожитках знайшли прихисток міський суд, центр зайнятості, пенсійний фонд, ЦНАП, комунальні служби, управління юстиції, служба охорони, БТІ тощо. Донедавна гуртожитську адресу мала й податкова служба, одначе завдяки реформуванню цієї галузі, місцеве відділення було перенесене у Славуту.
Приміщення, які займають державні установи, – це сотні квадратних метрів. Помешкання не бозна-яке, але для багатьох чи не єдиний шанс отримати свій дах над головою. Мені, як і іншим нетішинцям, цікаво дізнатися: місцева влада взагалі щось планує для вивільнення житлової площі у гуртожитках? На мою думку, вона не лише повинна подбати про гуртожитки, але й щороку закладати у міський бюджет кошти на будівництво житла.
Може, весь секрет полягає в тому, що нинішнім очільникам міста вигідна відсутність доступного житла?
Gismeteo 
