І знову Україна активно веде перемовини з представниками МВФ, щоб отримати четвертий транш у розмірі мільярд доларів у рамках Програми розширеного фінансування. Пояснення цієї потреби зі сторони українців все те ж: для стабілізації фінансової системи шляхом поновлення резервів Національного банку, а також пролонгування довіри інших міжнародних кредиторів, в тому числі Всесвітнього банку, щодо українських проектів. Загальний пакет кредитування в рамках згаданої Програми складає 17,5 мільярда доларів, з яких 7,62 мільярда Україна вже отримала. Проте, щоб МВФ надав очікуваний мільярд, доведеться виконати низку вимог.

Зміст їх для нас не новина. Бо щоразу, як тільки заходить мова за гроші МВФ, нам знову і знову втовкмачують про необхідність запровадження ринку земель сільгосппризначення, проведення пенсійної реформи, що передбачає, зокрема, зростання пенсійного віку і тому подібне. Тож перед кожним черговим траншем ми усі опиняємося у глибокому трансі. Так, погоджуємося, що з дефіцитом Пенсійного фонду у 140 мільярдів гривень і справді треба щось робити. Але й те, що більшість українців не доживають до пенсійного віку, або не можуть працевлаштуватися через страшне безробіття — незаперечний факт. Проковтнули «траншеву пігулку» і тепер тягнемо свої трудові будні до 60-ліття з надією, що таки діждемося букета квітів від колективу, який проводжатиме на пенсію. Та дуже примарними видаються ці сподівання, коли доведеться топтати трудовий шлях до 65 років. Не треба довго мудрувати про доцільність такого рішення — варто лише глянути на наших 65-70-річних і їхніх, «за бугром». Перед очима кредиторів доглянуті, енергійні, усміхнені літні люди, котрі аж ніяк не схожі з українськими пенсіонерами, доведеними до зубожіння, із вантажем щоденних проблем.То чи справедливо «дотягувати» пенсійний вік до їхнього?
Європейські ціни на продукти, газ, електроенергію, до яких нас постійно «підштовхують», мали б рівнятися до європейських пенсій, коли не доводиться економити на харчах, на одязі, коли пенсіонер не позбавлений повноцінного життя, що обов’язково передбачає культурний розвиток, подорожі, оздоровлення в санаторіях. Чи багато серед ваших знайомих пенсіонерів, котрі їдуть помилуватися Римом, відвідати відомі курорти світу?
Відповідь очевидна — це не про наших заслужених відпочивальників. Їм не завжди вистачає коштів на проїзд і по території своєї області. Ось, до прикладу, квиток з Віньковець до Хмельницького коштував 40 гривень, а тепер 50-52 гривні. Якби хоч 2-3 гривні додалося ще якось можна стерпіти, дванадцять це, як кажуть, перебір. Адже не лише «б’ють» боляче ціни за проїзд. Електроенергія здорожчала, а отже, будь-яке виробництво, пов’язане «з кіловатами», теж підіймає ціни.
«Залізним» аргументом зухвалого стрибка цін називають мінімальну зарплату у 3200 гривень. Але, на превеликий жаль, при цьому забувають, що ні пенсіонери, ні студенти, ні матері по догляду за дитиною, ні ті, хто змушені працювати неповний робочий день, тиждень, такої зарплати у своїх гаманцях не бачать. І навіщо ж нам така зарплатна «милість», якщо після неї усе стає немилим. «У нас не буде людей, котрі отримують пенсію, меншу прожиткового мінімуму», — пропагуючи пенсійні зміни, заявляє міністр соціальної політики. «А чи дає вона змогу прожити?» — так і хочеться поставити запитання Андрію Реві.
Фінансові донори вже давно зробили нас заручниками їхньої щедрості. Вкотре нагадує МВФ про продаж земель сільгосппризначення. Мовляв, треба продавати і все. Натомість різноманітні зібрання, форуми фермерів, різних агроформувань стверджують, що можемо втратити останній оплот і найбільшу цінність. Без землі Україна нецікава світу переконують противники такого рішення. Попри це Прем’єр-міністр заявив, що обіг земель повинен бути запроваджений таким чином, щоб все відповідало інтересам громадян України.
Зрештою, кожна реформа насамперед могла би відповідати запитам простих людей і відображати їхні інтереси. Але двадцятишестирічний досвід реформування незалежної країни, на превеликий жаль, переконати у цьому не може. Ось напередодні Міжнародного жіночого дня у рідній Вінниці Володимир Гройсман давав зрозуміти, що вітчизняну охорону здоров’я очікують переміни до кращого. Мав Прем’єр-міністр на увазі кадрові зміни чи намагався у такий спосіб заспокоїти мітингувальників, котрі ще зовсім недавно виходили на вулиці Вінниччини з акціями протесту проти тих реформ в медицині, які якраз не на користь людям. Вінниччина стала однією з пілотних областей із впровадження медико-реформаторських новацій і першою пізнавши, що то насправді, подала голос протесту.
Недолугість, або й злочинність багатьох нових впроваджень часто має свої «скелети у шафі». Маю на увазі те, що там, де відчувається «запах» великих грошей, якось відразу зникають думки про високе — країну, народ, натомість нестримне прагнення подбати про власне благополуччя перевершує дані раніш обіцянки вірно служити людям. Ось хоча б свіжий приклад з Романом Насіровим, головним податківцем країни. Як тільки над ним нависли звинувачення у незаконній роздачі податкових розстрочок фірмам депутата-втікача Онищенка, Насірова стали «покидати» останні сили. Прийом, до речі, досить популярний серед можновладців. Складається враження, що для них спеціально викладають курс, як реалістично зіграти роль смертельно хворого. Насіров — дуже здібний учень, бо дехто і справді перелякався, що ознак життя «прикутий» до нош високопосадовець не подає.
Та ні! У 38-річного Насірова, як з’ясувалося, ніякого інфаркту не було, і «зцілився» він аж дуже швидко. І хоч як дев’ять(!) адвокатів (таке не кожна персона собі дозволить) не старалися зробити з нього білого, пухнастого і на додаток «патріота», як наголосив сам Насіров, а його паспорти, що свідчать про громадянство Великої Британії й Угорщини, схоже, були запасним аеродромом «патріота». Представники Великої Британії, попри всі його заперечення про подвійне громадянство, підтвердили цей факт. Невже хтось ще надіється на детінізацію економіки в умовах, коли першого податківця підозрюють у махінаціях з просто космічними сумами. У «верхах» таких «діячів», як не прикро, не один — не два. І з такими хочемо мати пуття в країні?!
Яке пояснення тому, що після трьох років російської агресії — анексії Криму, війни на Донбасі, тисяч жертв — привільно почувається на території нашої держави «Сбербанк Росии»? Нещодавно інформаційне агентство ТАСС повідомило, що «Сбербанк» розпочав обслуговувати у своїх відділеннях клієнтів з паспортами ДНР і ЛНР. Отакої! Виходить, гріємо змія на своїх грудях? Кому ж все-таки вигідно, щоб на тлі того, як щораз знищуються все нові вітчизняні банки, «Сбербанк России» залишається недоторканним?
Утім, недоторканними і досі залишаються нардепи, які ратують за зняття своєї недоторканності перед кожними виборами. А потрапивши у депутатські крісла, як ніколи, починають розуміти, що своя сорочка ближча до тіла...